Рибалко Історія України (частина перша) (1995)
3. Давні слов'яни.
Найдавніші відомості.
Слов'янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним (корінним) населенням. Територія, яку займали давні слов'яни, досі визначається різними вченими неоднаково.
Найбільш поширена думка, підкріплена археологічними і лінгвістичними даними, зводиться до того, що праслов'яни займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Повіслення. їх історію можна починати з II тис. до н.е. З праслов'янами пов'язуються вченими ряд археологічних культур І тис. до н.е.— чорноліська, висоцька, підгірцівсько-милоградська та ін., виявлені в басейнах Дніпра, Дністра й Західного Бугу.
У писемних джерелах давньослов'янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І—II ст. н.е. Про них говорять римські вчені Пліній Старший (23–79 рр. н. е.), Таціт (близько 55—120 pp. н. е.) і Птолемей (II ст. н. е.).
Таціт, зокрема, зазначав, що венеди численні і займають величезну територію. Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI—VII ст.— Прокопій Кесарійський, Псевдо-Маврикій та ін. Вони говорять про склавінів — західних слов'ян і антів — східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході.
Анти.
Готський історик Йордан у книзі «Про походження і діяння готів» (551 р.) писав, що «анти — найхоробріші між ними [слов'янами], живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра, а ці ріки віддалені одна від одної на багато днів ходу».
Візантійські автори відзначали, що слов'янські, зокрема антські, племена жили при демократії. «Ці племена,— писав у своїй праці «Історія» візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.),— не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно... Живуть вони в убогих хатинах... Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні... Більша частина земель за Істром (Дунаєм) належить їм».
Про демократичний устрій і вільнолюбність склавинів І антів писав у своїй книзі «Стратегикон» і візантійський імператор Маврикій Стратег (582—602). «Племена склавинів і антів,— писав він,— живуть спільно, і життя їх однакове: вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити...».
М. С. Грушевський у своїй багатотомній «Історії України-Руси» та інших працях висунув думку, що «порогом історичних часів для українського народу можемо прийняти IV вік по Христі, коли починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш народ можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи...» При цьому найдавнішими предками українського народу Грушевський вважав антські племена IV—VI ст. Думку Грушевського поділяв ряд істориків — І. П. Крип'якевич, Н. Д. Полонська-Василенко та ін.
Але навряд чи можна конкретно вважати давніми предками першого-ліпшого народу, в тому числі й українського, лише якесь одне об'єднання племен — антів чи якесь інше. Очевидно, більш обґрунтовано вважати, що, як і інші, український етнос формувався протягом багатьох віків шляхом інтеграції місцевого, слов'янського населення і прийшлих племен.
Відомості, що їх містять твори римських, візантійських та інших давніх авторів, і матеріали археологічних розкопок дають можливість охарактеризувати господарство й заняття слов'янських племен. Зокрема велике значення мають зарубинецька й черняхівська археологічні культури, які вперше відкрив у 1899 р. український археолог В. В. Хвойка. Зарубинецька культура свою назву дістала від с Зарубинців (тепер Канівського району Черкаської області), де в 1899 р. Хвойка вперше дослідив могильник. Пам'ятки зарубикецької культури виявлено в понад 100 поселеннях по середньому і верхньому Дніпру та верхній Десні. Відносяться вони до часів з середини III ст. до н. е. до І—II ст. н. е. Черняхівська культура названа за назвою с. Черняхова (тепер Кагарлицького району Київської області), поблизу якого в 1899р. розкопав могильник Хвойка. Вона поширена на великій території Придніпров'я, Верхнього Побужжя й Придністров'я. Пам'ятки черняхівської культури досліджені більш ніж у 2 тисячах поселень. Відносяться вони до II—VII ст. н. е.
Господарство слов'ян. Розклад первісного суспільства.
Головним заняттям давніх слов'ян було землеробство. До V — VI ст. застосовували рала із залізним наконечником (наральником), яким розпушували грунт, але не перевертали його. Вирощували слов'яни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, вику. Займалися вони і скотарством, мисливством, рибальством.
Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болотної руди заліза, виробництво різноманітних металічних знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. Посилювався обмін і виникала постійна внутрішня торгівля. Розвивалася також зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями. Слов'яни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, а також рабів. Довозили олію, вина, посуд, художню кераміку та ін.
У IV—VI ст. у слов'ян первіснообщинний, патріархально-родовий лад швидко розкладався. З удосконаленням знарядь і піднесенням продуктивності праці з'являлася можливість обробляти землю силами окремих родин. На місці патріархально-родової общини виростає нова територіальна, халдська, община, яка ґрунтується не на кровній спорідненості, а на спільному володінні землею, на господарському і сусідському інтересах. У територіальну общину входили не тільки кровні родичі, а всі, хто жив на території даного селища. У цій общині землі — поля, ліси,
луки, випаси — були власністю всієї общини, але орні землі виділялися в індивідуальне користування окремих сімей, присадибні земельні ділянки ставали їх власністю. Поступово зростала майнова, соціальна нерівність, з'являлися багаті і бідні, причому багатими були насамперед родини вождів, їхніх дружинників та іншої родоплемінної знаті. Обмін, торгівля, часті війни також сприяли збагаченню окремих знатних родин, які забирали більшу частину воєнної здобичі, а невільників перетворювали на рабів. Але рабство у слов'ян мало патріархальний характер.
З розкладом первіснообщинного ладу і появою класів у слов'ян формувався феодальний лад.
Оскільки в середині І тис. н. е. у східних слов'ян відбувався швидкий розклад первіснообщинного ладу і виникали класи, у них з'являються елементи державності. Так, у писемних джерелах є згадки про виникнення племінних, політичних об'єднань уже в антів. Готський історик Йордан говорить про велике об'єднання антів у IV ст. (східна частина слов'ян-венедів), на чолі якого стояв «цар» Бож (Бус). Спочатку він успішно воював з готами, але в 386 р. разом із синами і сімдесятьма «старшими вельможами» потрапив у полон до готського царя Вінітара, який і Божа, і всіх його наближених стратив..У кінці VI ст. склалося інше військово-політичне об'єднання слов'ян у Прикарпатті, на чолі якого стояло плем'я волинян (дулібів). «Царем» у них був Маджак. Про це пише арабський мандрівник X ст. Аль-Масуді.
Боротьба слов'ян проти готів, гунів, аварів.
У перші століття нашої ери слов'яни мусили протистояти різним народам і племенам, що зазіхали на їхні землі. У II ст. н. е. у Причорномор'ї з'явилися готи — східногерманські племена, які прийшли з пониззя Вісли. Разом з антами та іншими племенами готи в III ст. воювали проти рабовласницької Римської імперії. Відбувалися також війни між готами й слов'янами.
Готи не залишили скільки-небудь істотних слідів у культурі місцевих племен, бо вони були нечисленними, становили невелику частку в морі тодішніх племен та народів поряд із слов'янами, сарматами та ін., стояли на більш низькому рівні суспільного розвитку, ніж слов'яни. Немає підстав говорити й про якесь панування готів над слов'янськими племенами.
У кінці IV ст. н. е. готи були розгромлені гунами і їхнє політичне об'єднання розпалося. Вони були відтиснуті на захід — у Нижнє Подунав'я і Крим. Кочові гунські орди тюркського походження вторглися в Причорноморські степи із Східної Азії. Перейшовши в 375 р. Дон, гуни диким смерчем пронеслися через Подніпров'я, рушили на захід, зайняли Середньодунайську рівнину.
Після смерті царя Аттіли в 453 р. гунська держава поступово занепала. Частина гунських племен пішла на захід і там зазнала поразки, інші осіли й злилися з місцевим населенням.
У VI ст. слов'янам довелося вести запеклі війни проти аварів (обрів), які прийшли з Азії і заснували на Середньому Дунаї свою державу — Аварський каганат. Війни слов'ян з аварами тривали до першої половини VII ст.
Війни з Візантією.
З кінця V ст. слов'янські племена почали численні і тривалі, так звані балканські, війни проти Візантійської імперії. Війни супроводжувалися переселенням частини слов'ян на Балкани. Внаслідок цього північна частина Балканського півострова стала слов'янською, виникли південнослов'янські держави Болгарія, Сербія, Хорватія. Крім того, общинний лад слов'ян справив великий вплив на прискорення занепаду рабовласницької системи у Візантійській імперії і розвиток там феодалізму.
Слов'янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним (корінним) населенням. Територія, яку займали давні слов'яни, досі визначається різними вченими неоднаково.
Найбільш поширена думка, підкріплена археологічними і лінгвістичними даними, зводиться до того, що праслов'яни займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Повіслення. їх історію можна починати з II тис. до н.е. З праслов'янами пов'язуються вченими ряд археологічних культур І тис. до н.е.— чорноліська, висоцька, підгірцівсько-милоградська та ін., виявлені в басейнах Дніпра, Дністра й Західного Бугу.
У писемних джерелах давньослов'янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І—II ст. н.е. Про них говорять римські вчені Пліній Старший (23–79 рр. н. е.), Таціт (близько 55—120 pp. н. е.) і Птолемей (II ст. н. е.).
Таціт, зокрема, зазначав, що венеди численні і займають величезну територію. Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI—VII ст.— Прокопій Кесарійський, Псевдо-Маврикій та ін. Вони говорять про склавінів — західних слов'ян і антів — східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході.
Анти.
Готський історик Йордан у книзі «Про походження і діяння готів» (551 р.) писав, що «анти — найхоробріші між ними [слов'янами], живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра, а ці ріки віддалені одна від одної на багато днів ходу».
Візантійські автори відзначали, що слов'янські, зокрема антські, племена жили при демократії. «Ці племена,— писав у своїй праці «Історія» візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.),— не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно... Живуть вони в убогих хатинах... Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні... Більша частина земель за Істром (Дунаєм) належить їм».
Про демократичний устрій і вільнолюбність склавинів І антів писав у своїй книзі «Стратегикон» і візантійський імператор Маврикій Стратег (582—602). «Племена склавинів і антів,— писав він,— живуть спільно, і життя їх однакове: вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити...».
М. С. Грушевський у своїй багатотомній «Історії України-Руси» та інших працях висунув думку, що «порогом історичних часів для українського народу можемо прийняти IV вік по Христі, коли починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш народ можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи...» При цьому найдавнішими предками українського народу Грушевський вважав антські племена IV—VI ст. Думку Грушевського поділяв ряд істориків — І. П. Крип'якевич, Н. Д. Полонська-Василенко та ін.
Відомості, що їх містять твори римських, візантійських та інших давніх авторів, і матеріали археологічних розкопок дають можливість охарактеризувати господарство й заняття слов'янських племен. Зокрема велике значення мають зарубинецька й черняхівська археологічні культури, які вперше відкрив у 1899 р. український археолог В. В. Хвойка. Зарубинецька культура свою назву дістала від с Зарубинців (тепер Канівського району Черкаської області), де в 1899 р. Хвойка вперше дослідив могильник. Пам'ятки зарубикецької культури виявлено в понад 100 поселеннях по середньому і верхньому Дніпру та верхній Десні. Відносяться вони до часів з середини III ст. до н. е. до І—II ст. н. е. Черняхівська культура названа за назвою с. Черняхова (тепер Кагарлицького району Київської області), поблизу якого в 1899р. розкопав могильник Хвойка. Вона поширена на великій території Придніпров'я, Верхнього Побужжя й Придністров'я. Пам'ятки черняхівської культури досліджені більш ніж у 2 тисячах поселень. Відносяться вони до II—VII ст. н. е.
Господарство слов'ян. Розклад первісного суспільства.
Головним заняттям давніх слов'ян було землеробство. До V — VI ст. застосовували рала із залізним наконечником (наральником), яким розпушували грунт, але не перевертали його. Вирощували слов'яни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, вику. Займалися вони і скотарством, мисливством, рибальством.
Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болотної руди заліза, виробництво різноманітних металічних знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. Посилювався обмін і виникала постійна внутрішня торгівля. Розвивалася також зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями. Слов'яни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, а також рабів. Довозили олію, вина, посуд, художню кераміку та ін.
У IV—VI ст. у слов'ян первіснообщинний, патріархально-родовий лад швидко розкладався. З удосконаленням знарядь і піднесенням продуктивності праці з'являлася можливість обробляти землю силами окремих родин. На місці патріархально-родової общини виростає нова територіальна, халдська, община, яка ґрунтується не на кровній спорідненості, а на спільному володінні землею, на господарському і сусідському інтересах. У територіальну общину входили не тільки кровні родичі, а всі, хто жив на території даного селища. У цій общині землі — поля, ліси,
луки, випаси — були власністю всієї общини, але орні землі виділялися в індивідуальне користування окремих сімей, присадибні земельні ділянки ставали їх власністю. Поступово зростала майнова, соціальна нерівність, з'являлися багаті і бідні, причому багатими були насамперед родини вождів, їхніх дружинників та іншої родоплемінної знаті. Обмін, торгівля, часті війни також сприяли збагаченню окремих знатних родин, які забирали більшу частину воєнної здобичі, а невільників перетворювали на рабів. Але рабство у слов'ян мало патріархальний характер.
З розкладом первіснообщинного ладу і появою класів у слов'ян формувався феодальний лад.
Оскільки в середині І тис. н. е. у східних слов'ян відбувався швидкий розклад первіснообщинного ладу і виникали класи, у них з'являються елементи державності. Так, у писемних джерелах є згадки про виникнення племінних, політичних об'єднань уже в антів. Готський історик Йордан говорить про велике об'єднання антів у IV ст. (східна частина слов'ян-венедів), на чолі якого стояв «цар» Бож (Бус). Спочатку він успішно воював з готами, але в 386 р. разом із синами і сімдесятьма «старшими вельможами» потрапив у полон до готського царя Вінітара, який і Божа, і всіх його наближених стратив..У кінці VI ст. склалося інше військово-політичне об'єднання слов'ян у Прикарпатті, на чолі якого стояло плем'я волинян (дулібів). «Царем» у них був Маджак. Про це пише арабський мандрівник X ст. Аль-Масуді.
Боротьба слов'ян проти готів, гунів, аварів.
У перші століття нашої ери слов'яни мусили протистояти різним народам і племенам, що зазіхали на їхні землі. У II ст. н. е. у Причорномор'ї з'явилися готи — східногерманські племена, які прийшли з пониззя Вісли. Разом з антами та іншими племенами готи в III ст. воювали проти рабовласницької Римської імперії. Відбувалися також війни між готами й слов'янами.
Готи не залишили скільки-небудь істотних слідів у культурі місцевих племен, бо вони були нечисленними, становили невелику частку в морі тодішніх племен та народів поряд із слов'янами, сарматами та ін., стояли на більш низькому рівні суспільного розвитку, ніж слов'яни. Немає підстав говорити й про якесь панування готів над слов'янськими племенами.
У кінці IV ст. н. е. готи були розгромлені гунами і їхнє політичне об'єднання розпалося. Вони були відтиснуті на захід — у Нижнє Подунав'я і Крим. Кочові гунські орди тюркського походження вторглися в Причорноморські степи із Східної Азії. Перейшовши в 375 р. Дон, гуни диким смерчем пронеслися через Подніпров'я, рушили на захід, зайняли Середньодунайську рівнину.
Після смерті царя Аттіли в 453 р. гунська держава поступово занепала. Частина гунських племен пішла на захід і там зазнала поразки, інші осіли й злилися з місцевим населенням.
У VI ст. слов'янам довелося вести запеклі війни проти аварів (обрів), які прийшли з Азії і заснували на Середньому Дунаї свою державу — Аварський каганат. Війни слов'ян з аварами тривали до першої половини VII ст.
З кінця V ст. слов'янські племена почали численні і тривалі, так звані балканські, війни проти Візантійської імперії. Війни супроводжувалися переселенням частини слов'ян на Балкани. Внаслідок цього північна частина Балканського півострова стала слов'янською, виникли південнослов'янські держави Болгарія, Сербія, Хорватія. Крім того, общинний лад слов'ян справив великий вплив на прискорення занепаду рабовласницької системи у Візантійській імперії і розвиток там феодалізму.
