Рибалко Історія України (частина друга) (1995)
2. Аграрна політика Столипіна та проведення її в Україні.
Поворот в аграрній політиці царизму. Указ 9 листопада 1906 р, і закон 14 червня 1910 р.
Царський уряд, прагнучи зберегти за поміщиками землі й панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Розвиткові капіталізму, суспільному прогресові перешкоджали кріпосницькі залишки, передусім в аграрному ладі країни, — поміщицьке землеволодіння, община, надільне землекористування. Революція 1905—1907 pp., економічною основою якої й національною особливістю було аграрне питання, показала, "що селянство бореться за розв'язання аграрного питання, в першу чергу за ліквідацію поміщицького землеволодіння, революційним шляхом, тобто за розвиток капіталізму фермерським шляхом.
Щоб відвернути селян від революційної боротьби, зміцнити в них відчуття власності і сприяти інтенсивному На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни. Малоземельні й зовсім бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. По Росії із 2,5 млн. селян, що закріпили за собою землю, продали свої наділи 1200 тис. чол. В Україні за 1907—1913 pp. 263 тис. бідняцьких господарств продали 744 тис. дес. закріпленої за ними землі, її скуповували, часто за безцінь, багатії.
Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродував їх окремими ділянками селянам. За час 1906 по 1909 р. через банк поміщики України продали 385 тис. дес, а всього площа дворянських земель з, 1906—1910 pp. скоротилася на 1,1 млн. дес. Селяни України протягом 1906—1910 pp. купили в банку 480 тис. дес. з них хутірські і відрубні господарства — 82,6%. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення заможних селянських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землю, то багато з них, не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
Переселення селян.
Проводячи аграрну реформу царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни — до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і «розрідити» атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір.
Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906—1912 pp. туди виїхало близько 1 млн. чол. (із 2,5 млн. чол. по Росії), причому з Полтавщини й Чернігівщини понад 350 тис. чол.
Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали у вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, на нових місцях приміщення не підготовлені і т. ін., через що смертність серед переселенців досягала в окремих випадках 30—40 %. Багато з них, зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 р. в Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Наслідки столи пінської аграрної реформи.
Столипінська аграрна реформа була, після скасування кріпосного права 1861 p., наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію. Вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общини створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках заможних селян, збільшувалося застосування сільськогосподарських машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, з диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети — не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків — поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної соціальної опори на селі в особі заможних селян, бо поряд зі збільшенням чисельності заможних селян на протилежному полюсі виростала велика маса розорених селян-бідняків, пролетарів, пауперів, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період 1907—1910 pp. в Україні селянських виступів відбулося: в 1907 р. — 804, в 1908 р. — 728, у 1909 p. —586, у 1910 p. —2434, разом 4552 виступи, що становили близько третини виступів у цілому по Росії. Селяни, насамперед боролися проти поміщиків — спалювали їхні маєтки, захоплювали землі, луки, лісові ділянки, убивали власників і управителів економій тощо. Вони також виступали й проти царських властей, зокрема чинили опір проведенню столипінської аграрної реформи, виділенню на хутори й відруби тощо. Не розв'язавши жодного завдання буржуазно-демократичних перетворень, столипінська аграрна політика не змогла попередити наростання революційної кризи.
Царський уряд, прагнучи зберегти за поміщиками землі й панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Розвиткові капіталізму, суспільному прогресові перешкоджали кріпосницькі залишки, передусім в аграрному ладі країни, — поміщицьке землеволодіння, община, надільне землекористування. Революція 1905—1907 pp., економічною основою якої й національною особливістю було аграрне питання, показала, "що селянство бореться за розв'язання аграрного питання, в першу чергу за ліквідацію поміщицького землеволодіння, революційним шляхом, тобто за розвиток капіталізму фермерським шляхом.
Щоб відвернути селян від революційної боротьби, зміцнити в них відчуття власності і сприяти інтенсивному На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни. Малоземельні й зовсім бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. По Росії із 2,5 млн. селян, що закріпили за собою землю, продали свої наділи 1200 тис. чол. В Україні за 1907—1913 pp. 263 тис. бідняцьких господарств продали 744 тис. дес. закріпленої за ними землі, її скуповували, часто за безцінь, багатії.
Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродував їх окремими ділянками селянам. За час 1906 по 1909 р. через банк поміщики України продали 385 тис. дес, а всього площа дворянських земель з, 1906—1910 pp. скоротилася на 1,1 млн. дес. Селяни України протягом 1906—1910 pp. купили в банку 480 тис. дес. з них хутірські і відрубні господарства — 82,6%. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення заможних селянських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землю, то багато з них, не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
Переселення селян.
Проводячи аграрну реформу царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни — до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і «розрідити» атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір.
Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906—1912 pp. туди виїхало близько 1 млн. чол. (із 2,5 млн. чол. по Росії), причому з Полтавщини й Чернігівщини понад 350 тис. чол.
Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали у вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, на нових місцях приміщення не підготовлені і т. ін., через що смертність серед переселенців досягала в окремих випадках 30—40 %. Багато з них, зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 р. в Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Наслідки столи пінської аграрної реформи.
Столипінська аграрна реформа була, після скасування кріпосного права 1861 p., наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію. Вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общини створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках заможних селян, збільшувалося застосування сільськогосподарських машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, з диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
