Крвавич (частина перша) Українське мистецтво (2004)
1.2. Початки будівництва пізнього палеоліту на теренах Східної Європи
Житлові споруди пізньопалеолітичної людини досліджені археологами на теренах України в Мізині (Чернігівщина, поблизу м.Новгород-Сі-верський), Межиріччі (середня течія р.Дніпро), Добраничівці (притока Дніпра р.Супой), Пушкарях (басейн р.Десна) та інших місцях. Зокрема, на стоянках Мізин та Межиріччі відкрито округлі в плані житла, площею 20-25 м2, які споруджували невеликі племінні поселення мисливців на мамонта.
Основним будівельним матеріалом слугували величезні кістки і бивні мамонта; довжина їх досягала 3,5-4 м. Цоколь і основа стін житла зводилися із вкопаних у землю крупногабаритних кісток. Вони водночас були опорою для конструкційних жердин і бивнів мамонта, з яких монтувався каркас покрівлі. Побудова такої житлової споруди вимагала немало будівельної кмітливості й винахідливості, вміння доцільно упорядковувати значну кількість матеріалу.
Наприклад, тільки в конструкції несучого каркасу одного із палеолітичних жител Межиріччя (нині таких жител відкрито чотири) використано близько 300 великих кісток мамонта, у тому числі 42 черепи, 95 нижніх щелеп, 42 лопатки. Вся ця кістяна споруда зверху, ймовірно, покривалась шкурами для захисту від атмосферних впливів. Вхід нагадував арку з двох великих бивнів, що зверху об'єднувались спеціальною кістяною муфтою. Отже, є підстави говорити про певне освоєння техніки будівництва житла палеолітичною людиною.
До характерних зразків первісного будівництва належить збережене і прекрасно зреконструйоване житло з найвідомішої пізньопалеолі-тичної стоянки Мізин. Складові елементи житла виконані з кісток мамонта. Цей різноманітний і винятково пластичний будівельний матеріал у конструктивному контексті житлової споруди викликає цікавий зоровий ефект. Житлова споруда сприймається як цілісний, логічно і зі смаком укладений, комплексно завершений конструктивно-естетичний об'єкт.
Конструкція жител у Мізині подібна до жител стоянки Межиріч, Добраничівка і пам'яток басейну р.Десна. Загальна архітектоніка палеолітичного житла зі стоянки Мізин засвідчує вдале поєднання первісною людиною функціонального й естетичного підходів у будівництві.
Кістки мамонта — не просто будівельний матеріал, а передусім матеріал пластично-творчий. Чолова кістка одного із черепів мамонта прикрашена витонченою композицією магічного характеру. Декілька кістяних елементів будівель із мізин-ської стоянки прикрашені меандро-видним орнаментом та абстрактними композиціями, виконаними червоною вохрою і чорними фарбами. Розмалювання кісток мамонта, ймовірно, пов'язане з культовими ритуалами мисливської магії. Не виключено, що розмальовувались також окремі елементи жител, споруджених із кісток мамонта.
Пам'ятки зі стоянки Мізин становлять об'єкти світового значення. Тут вперше зафіксовано високий художній рівень предметів побуту. Загальна архітектоніка жител свідчить про відповідний художній розвиток тогочасної людини, здатність надати споруді не тільки функціональних форм, а також естетичного вигляду. Маємо підстави стверджувати, що початкові прояви архітектурного мислення простежуються при будівництві первісних жител у період пізнього палеоліту.
Пам'ятки цього житлового будівництва зберегли впродовж тисячоліть уклад окремих елементів кістяних будівель. Вчені мали змогу з'ясувати специфіку зіставлення вертикальних положень, розташування окремих кісток при спорудженні стін або покрівлі, використати давній досвід у процесі реконструкції. Залежно від місця розташування окремих груп кісток у загальному орнаментальному контексті будівлі враховувалась сутність ритміки та симетрії. У ритмічно-геометричному розташуванні кісток зовнішнього облицювання будівлі простежується світоглядно-культовий смисл використовуваної символіки. Це засвідчує пріоритет архітектурно-естетичної функції перед утилітарним призначенням несучих конструкцій. Ймовірно, в такий спосіб споруді надавалося духовно-магічного значення.
Дослідження одного з мізинських жител, пристосованого до культових ритуалів, здійснив І.Шовкопляс. Згідно з інтерпретацією археолога С.Бібікова, в цій будівлі збереглись розписані червоною вохрою кістки мамонта, що використовувались як ударні музичні інструменти; виявлено також шумовий браслет — атрибут ритуальних танців. Колективні обрядові ритуали палеолітичної людини мали синкретичний характер, органічно поєднували хореографічні, музичні й вокально-театралізовані дійства.
Широковідомою пам'яткою пізнього палеоліту в Україні є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя. Це передусім печерний культовий об'єкт, що ніколи не використовувався як житло. Однак існували і печерні житлові об'єкти у гірських регіонах нашого краю, наприклад, печерна стоянка Молочний Камінь на Закарпатті.
Пізній палеоліт в Україні (близько 35-10 тис. р. до н.е.) характеризується зростанням населення й активним розвитком будівництва житла. Відомо близько 800 пізньопалеолітичних стоянок із різною кількістю юрт-жител, що відповідало тодішнім кліматичним підльодовиковим умовам тундри на теренах України. У зв'язку з різким потеплінням відбувалися різні екологічні катастрофи. Населення відходило у північніші регіони, що звільнялися від льодовика.
Значні екологічні наслідки мала так звана Білінгенська катастрофа. На думку Л.Залізняка, загальне потепління клімату зумовило переміщення скандинавського льодовика на північ. Внаслідок цього стався розмив своєрідної крижаної греблі, яка з початку періоду Дріасу НІ відокремлювала величезне Балтійське льодовикове озеро від Атлантичного океану. Підрахунок стрічкових глинястих відкладень на дні прильодови-кових озер Скандинавії показав, що катастрофа мала місце у 8213 р. до н.е. поблизу гори Білінген в Центральній Швеції. Тут досліджено велике сточище, через яке відбувався дренаж Балтії. Рівень останньої за рік зменшився на 30 м і зрівнявся з рівнем Світового океану. Теплі та солоні води Атлантики проникають у Балтійський басейн, який з прісноводного, холодного озера поступово перетворюється на солоне, тепле море.
Інтенсивне танення льодовика призвело до підвищення рівня Світового океану і затоплення низинних ділянок морського узбережжя. У цей час відбулася трансгресія Чорного моря. Його рівень піднявся на 30 м, внаслідок чого були затоплені значні ділянки Північного Причорномор'я.
Колосальні катастрофи, пов'язані з повенями та залиттям морською водою значної частини суходолу, фіксувались в пам'яті людей, передавались в поколіннях, втілювались у легендах і творах світової класики, зокрема в "Епосі про Гільгамеша", "Біблії", "Корані", легендах Південної Америки доколумбового періоду. Тема всемогутності Бога поступово набуває сенсу феномену людського буття, вперше осмислюється співвідношення волі людини і глобальних природних, передусім екологічних колізій.
Не виключено, що екологічні катастрофи спричинились до зруйнування великої кількості пам'яток культури пізнього палеоліту безпосередньо вздовж берегів Чорного моря, затоплення берегів Таврійського півострова, утворення Азовського моря тощо.
Основним будівельним матеріалом слугували величезні кістки і бивні мамонта; довжина їх досягала 3,5-4 м. Цоколь і основа стін житла зводилися із вкопаних у землю крупногабаритних кісток. Вони водночас були опорою для конструкційних жердин і бивнів мамонта, з яких монтувався каркас покрівлі. Побудова такої житлової споруди вимагала немало будівельної кмітливості й винахідливості, вміння доцільно упорядковувати значну кількість матеріалу.
Наприклад, тільки в конструкції несучого каркасу одного із палеолітичних жител Межиріччя (нині таких жител відкрито чотири) використано близько 300 великих кісток мамонта, у тому числі 42 черепи, 95 нижніх щелеп, 42 лопатки. Вся ця кістяна споруда зверху, ймовірно, покривалась шкурами для захисту від атмосферних впливів. Вхід нагадував арку з двох великих бивнів, що зверху об'єднувались спеціальною кістяною муфтою. Отже, є підстави говорити про певне освоєння техніки будівництва житла палеолітичною людиною.
До характерних зразків первісного будівництва належить збережене і прекрасно зреконструйоване житло з найвідомішої пізньопалеолі-тичної стоянки Мізин. Складові елементи житла виконані з кісток мамонта. Цей різноманітний і винятково пластичний будівельний матеріал у конструктивному контексті житлової споруди викликає цікавий зоровий ефект. Житлова споруда сприймається як цілісний, логічно і зі смаком укладений, комплексно завершений конструктивно-естетичний об'єкт.
Конструкція жител у Мізині подібна до жител стоянки Межиріч, Добраничівка і пам'яток басейну р.Десна. Загальна архітектоніка палеолітичного житла зі стоянки Мізин засвідчує вдале поєднання первісною людиною функціонального й естетичного підходів у будівництві.
Кістки мамонта — не просто будівельний матеріал, а передусім матеріал пластично-творчий. Чолова кістка одного із черепів мамонта прикрашена витонченою композицією магічного характеру. Декілька кістяних елементів будівель із мізин-ської стоянки прикрашені меандро-видним орнаментом та абстрактними композиціями, виконаними червоною вохрою і чорними фарбами. Розмалювання кісток мамонта, ймовірно, пов'язане з культовими ритуалами мисливської магії. Не виключено, що розмальовувались також окремі елементи жител, споруджених із кісток мамонта.
Пам'ятки зі стоянки Мізин становлять об'єкти світового значення. Тут вперше зафіксовано високий художній рівень предметів побуту. Загальна архітектоніка жител свідчить про відповідний художній розвиток тогочасної людини, здатність надати споруді не тільки функціональних форм, а також естетичного вигляду. Маємо підстави стверджувати, що початкові прояви архітектурного мислення простежуються при будівництві первісних жител у період пізнього палеоліту.
Пам'ятки цього житлового будівництва зберегли впродовж тисячоліть уклад окремих елементів кістяних будівель. Вчені мали змогу з'ясувати специфіку зіставлення вертикальних положень, розташування окремих кісток при спорудженні стін або покрівлі, використати давній досвід у процесі реконструкції. Залежно від місця розташування окремих груп кісток у загальному орнаментальному контексті будівлі враховувалась сутність ритміки та симетрії. У ритмічно-геометричному розташуванні кісток зовнішнього облицювання будівлі простежується світоглядно-культовий смисл використовуваної символіки. Це засвідчує пріоритет архітектурно-естетичної функції перед утилітарним призначенням несучих конструкцій. Ймовірно, в такий спосіб споруді надавалося духовно-магічного значення.
Дослідження одного з мізинських жител, пристосованого до культових ритуалів, здійснив І.Шовкопляс. Згідно з інтерпретацією археолога С.Бібікова, в цій будівлі збереглись розписані червоною вохрою кістки мамонта, що використовувались як ударні музичні інструменти; виявлено також шумовий браслет — атрибут ритуальних танців. Колективні обрядові ритуали палеолітичної людини мали синкретичний характер, органічно поєднували хореографічні, музичні й вокально-театралізовані дійства.
Широковідомою пам'яткою пізнього палеоліту в Україні є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя. Це передусім печерний культовий об'єкт, що ніколи не використовувався як житло. Однак існували і печерні житлові об'єкти у гірських регіонах нашого краю, наприклад, печерна стоянка Молочний Камінь на Закарпатті.
Значні екологічні наслідки мала так звана Білінгенська катастрофа. На думку Л.Залізняка, загальне потепління клімату зумовило переміщення скандинавського льодовика на північ. Внаслідок цього стався розмив своєрідної крижаної греблі, яка з початку періоду Дріасу НІ відокремлювала величезне Балтійське льодовикове озеро від Атлантичного океану. Підрахунок стрічкових глинястих відкладень на дні прильодови-кових озер Скандинавії показав, що катастрофа мала місце у 8213 р. до н.е. поблизу гори Білінген в Центральній Швеції. Тут досліджено велике сточище, через яке відбувався дренаж Балтії. Рівень останньої за рік зменшився на 30 м і зрівнявся з рівнем Світового океану. Теплі та солоні води Атлантики проникають у Балтійський басейн, який з прісноводного, холодного озера поступово перетворюється на солоне, тепле море.
Інтенсивне танення льодовика призвело до підвищення рівня Світового океану і затоплення низинних ділянок морського узбережжя. У цей час відбулася трансгресія Чорного моря. Його рівень піднявся на 30 м, внаслідок чого були затоплені значні ділянки Північного Причорномор'я.
Колосальні катастрофи, пов'язані з повенями та залиттям морською водою значної частини суходолу, фіксувались в пам'яті людей, передавались в поколіннях, втілювались у легендах і творах світової класики, зокрема в "Епосі про Гільгамеша", "Біблії", "Корані", легендах Південної Америки доколумбового періоду. Тема всемогутності Бога поступово набуває сенсу феномену людського буття, вперше осмислюється співвідношення волі людини і глобальних природних, передусім екологічних колізій.
Не виключено, що екологічні катастрофи спричинились до зруйнування великої кількості пам'яток культури пізнього палеоліту безпосередньо вздовж берегів Чорного моря, затоплення берегів Таврійського півострова, утворення Азовського моря тощо.
