Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті (2003)

Включення сфери освіти в систему ринкових відносин вимагає оновлення її змісту та вдосконалення методик. Основні напрями таких трансформацій вищої та середньої спеціальної освіти в галузі економіки та бізнесу передбачають перш за все інтеграцію освіти з практичною діяльністю й наукою, перехід від валового навчання до посилення індивідуального підходу, розвитку творчої особистості спеціаліста в колективі. Ці напрями відображають об’єктивні тенденції розвитку, що виявляються в передовому педагогічному досвіді та зумовлюють використання нетрадиційних форм, методів і засобів навчання та виховання, зокрема нових форм активності студентів, які поєднують у собі навчання та працю. Такі підходи враховують аналіз психологічних, вікових, професійно важливих особистісних рис майбутніх економістів, необхідність розвитку їхніх умінь трансформувати й адаптувати зміст навчального матеріалу, поєднувати методи й прийоми роботи відповідно до умов конкретної практичної ситуації, а також розвиток їхніх комунікативних та організаторських здібностей (рис. 1.2).

Разом з інтеграцією освіти, науки та практичної діяльності з’являється принципово нова предметна основа проектування цілісної професійної діяльності спеціаліста. У зв’язку з цим необхідною стає розробка теоретичних моделей переходу від навчання до праці, від навчальної діяльності, предметом якої є наукова інформація, до професійної діяльності, де ця інформація перетворюється в засіб регулювання предметних дій.

Отже, постає проблема підвищення ефективності навчального процесу у вищих навчальних закладах економічного профілю для професійної підготовки нової генерації економістів. Тенденцію підготовки саме висококваліфікованих спеціалістів-економістів ми спостерігаємо зараз в Україні. Для нашої країни цей процес є особливо актуальним. Потреба в професіоналах в економічній сфері підвищує попит на економічну освіту та пропозиції роботодавців. Цей же процес сприяє підвищенню якості економічної освіти, що є найважливішим фактором її гнучкості.

В економічному навчанні необхідно орієнтуватися не тільки на формування системи знань, досягнення рівня відповідної компетентності, а й на сформовані вміння та навички, певний досвід практичної діяльності, соціально-економічного спілкування. У комплексі це повинно стимулювати самоосвіту особистості та вміння використовувати набуті знання в нових ситуаціях.

Названі вище (див. табл. 1.2) вимоги до професійних умінь майбутнього економіста підтверджують важливість гуманістичної установки в навчальній діяльності. Як відомо, гуманістична установка тісно пов’язана з мотиваційним комплексом, до якого входять такі принципи:

ставлення до іншої людини як до цінності;

спрямованість на відкрите й активне спілкування;

прагнення до самовдосконалення;

установка на творчість;

націленість на гармонійний розвиток тих, хто навчається .

Таке завдання потребує широкого використання у практиці вивчення економічних дисциплін цілої системи різноманітних методів активізації навчання, у першу чергу моделювання, проектування та імітації (гри). Активізація навчання — об’єктивна необхідність і досить складна проблема, зумовлена специфікою змісту економічних дисциплін і вимогами до фахівця-економіста.

Робота економіста, як відомо — це постійне вирішення виробничих питань. Тому впровадження в систему навчання аналізу конкретних економічних ситуацій є необхідним завданням, спрямованим на розв’язання проблем активізації навчання та його зв’язку з практикою підприємницької діяльності. У процесі такої навчальної праці закладаються основи економічного стилю мислення нового типу, які допоможуть майбутньому спеціалісту приймати рішення в нестандартних ситуаціях, оцінювати позитивні й негативні наслідки їхньої реалізації.

Моделювання професійних умінь майбутнього фахівця є складовою цілісного педагогічного процесу у вузі. Воно реалізується через низку взаємозв’язаних і взаємообумовлених етапів, серед яких найважливішими є такі:

І етап — розвиток початкового недиференційованого інтересу до певного виду діяльності, головного d професійній мотивації. Сприяє цьому система бесід, дискусій, аналізу конкретних ситуацій.

ІІ етап — формування позитивних професійних ціннісних орієнтацій, які дають змогу побудувати у свідомості студента ідеальну модель майбутньої фахової діяльності, яка служить еталоном у професійному саморозвитку. Важливим є формування ієрархії мотивів професійної діяльності.

ІІІ етап — активне формування професійних умінь, необхідних для практичної діяльності. Воно здійснюється під час розроблення та реалізації навчальних проектів у змодельованих та реальних умовах конкретних ситуацій і вимагає від студентів самостійності, ініціативності, творчого підходу, наполегливості тощо.

Утілення названого підходу ставить нові вимоги щодо організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; їхній реалізації сприяє застосування нових інтеріоактивних технологій навчання (ІАТН), які передбачають науково обґрунтовані комплексні програми взаємодії викладача та слухачів у навчальному процесі.

ІАТН базуються на використанні методичної системи, основу якої становлять активізаційні методи навчання, що забезпечують формування особистісно, професійно та соціально значущих якостей тих, хто навчається, через інтеріоризацію за рахунок спеціально створених умов навчального середовища .

Традиційно в системах шкільного та професійного навчання зі студентів роблять «споживачів знань», які повинні дрібними порціями засвоювати методично оброблені знання. За такого підходу, який часто виправдовується браком часу, викладач проводить заняття, ставить запитання, а студенти приречені на роль пасивних слухачів.

На відміну від традиційних, дедалі більшого поширення набуває інший організаційно-методичний підхід до навчального процесу, в основі якого — активна пізнавальна діяльність студентів. Цей підхід до вибору форм організації та методів навчання як дуже важливого способу управління діяльністю студентів, а отже, і їхнім індивідуальним психічним розвитком, вимагає від педагогів визначення тих конкретних видів діяльності, які в оптимальній мірі сприяли б досягненню мети в підготовці фахівців. Це завдання може здатися простим лише на перший погляд. Адже величезну роль в індивідуальному розвитку й особистісному становленні студентів відіграє їхня свідома самостійна діяльність, основою якої є власні мотиви й рішення. Проблема полягає в тому, які саме види активної діяльності розвивають студента. Відповідь на це питання не може бути однозначною, бо в кожному окремому випадку результат впливу на розвиток того чи іншого студента залежить від ступеня його активного творчого стану, від його особистісної позиції.

У процесі вивчення студентами економічних дисциплін постійно постає цілий ряд проблем. Найважливіші з них такі:

підвищення ефективності навчання через мотивацію та активізацію модальності сприйняття;

індивідуалізація навчання;

систематизація знань;

створення середовища, сприятливого для навчання;

орієнтація на практичну діяльність;

поступова реалізація навчального матеріалу на умовно-професійному рівні засвоєння.

Використання інтеріоактивних технологій навчання (ІАТН) у процесі вивчення економічних дисциплін дає змогу здійснити перехід до нетрадиційних форм організації діяльності. Застосовуючи різноманітні джерела знань та визнаючи необхідність гуманізації та індивідуалізації навчання, ми можемо значно модифікувати контакти зі студентами в навчальній аудиторії. Це передбачає також збільшення самостійної інтелектуальної пошукової діяльності студентів та дає змогу формувати аудиторію з урахуванням потреб та мотивів слухачів. ІАТН застосовуються не тільки для глибшого розуміння та засвоєння, а й для використання отриманої інформації, що допомагає сформувати систему знань із даної дисципліни та включити її в масштабнішу систему міжпредметних зв’язків.

Застосування інтеріоактивних технологій навчання дає можливість розглянути безліч проблем практичної діяльності, які не мають однозначного вирішення, що також сприяє формуванню власної позиції в слухача, розвитку критичного мислення, уміння працювати самостійно.

Увесь процес навчальної діяльності проходить на позитивному емоційному фоні, що забезпечує підвищення ефективності співробітництва викладача та слухачів. При цьому викладач, проводячи заняття, стає не стільки джерелом інформації, скільки організатором усієї роботи, який спрямовує її в потрібне русло, створює сприятливий психологічний клімат у групі, коректує помилки. Роль викладача особливо зростає, коли слухачі працюють в умовах ігрових моделей навчання. Це допомагає студентам творчо підходити до процесу навчання взагалі, сприяє розвитку вміння зіставляти альтернативні рішення, бачити неординарні способи розв’язання проблем.

Відзначимо такі особливості інтеріоактивних технологій навчання:

Наявність спеціально створених умов навчального середовища, у яких учасники не можуть не діяти, залишатися сторонніми глядачами. Це досягається використанням відповідних дидактичних матеріалів, методів та засобів навчання.

Активна діяльність студентів зумовлена бажанням отримати знання та забезпечена мобілізацією резервних здібностей і відповідною мотивацією.

Індивідуальний підхід до кожного учасника навчального процесу, що передбачає зацікавленість викладача розвитком особистісних рис студентів.

Позитивний емоційний фон діяльності, що дає змогу перетворити навчання як важку наполегливу працю в процес, який викликає позитивне сприйняття.

Співробітництво студентів та викладача як консультанта передбачає таку ситуацію, коли студенти зацікавлені в знаннях, а вчитель їм допомагає, організовує навчальну діяльність для оптимізації засвоєння навчального матеріалу.

Збільшення частки самостійної роботи в аудиторний і позааудиторний час, що забезпечує рефлексію та самовдосконалення в діяльності студентів.

У цілому можливості використання ІАТН залежно від етапів організації навчального процесу в узагальненому вигляді подано в табл. 1.2.

Загальновизнаною нині є суперечність між застарілими формами, методами, засобами навчання та потребами вищих і середніх закладів освіти у впровадженні в навчальний процес нових педагогічних технологій. Саме останні уможливлять значне підвищення продуктивності навчальної діяльності педагога, зокрема через проектування, конструювання, організацію системи стимулюючих навчальних завдань і способів їхнього ефективного розв’язання, що є умовою ефективного саморозвитку особистості студента.

Як відомо, у структурі реального навчального процесу функціонує безліч різноманітних зв’язків і відносин, які зумовлюють його багатоелементність і різнохарактерність, а значить, і різноманітність форм, методів, моделей, які реалізують різну його ефективність. Тим нагальнішою є потреба в пошуках таких методичних систем, що можуть бути ефективними в умовах масового навчання та забезпечувати успіх діяльності кожного викладача та студента. Серед таких пошуків — і спроба перетворити навчання в своєрідний технологічний процес із гарантованими наслідками. Узагальнення досвіду й аналіз літературних джерел свідчать про те, що здебільшого йдеться про управління навчальним процесом.

У різних країнах робилися спроби створити гнучкі педагогічні технології, які б забезпечували повне управління роботою навчальних закладів. У зарубіжній дидактиці педагогічна технологія розглядається як напрям, який ставить за мету підвищення ефективності освітнього процесу, гарантування досягнення запланованих результатів навчання.

В історії педагогіки багатьох країн протягом ХХ ст. було чимало спроб «технологізувати» навчальний процес. Загалом дослідники виділяють кілька визначних етапів у розвитку цієї справи :

1-й етап — 40—50-ті роки — характеризується використанням у навчально-виховному процесі різноманітних технічних засобів здобуття інформації (від запису й відтворення звуку до проекції зображення), об’єднаних поняттям «аудіовізуальні засоби», — магнітофони, телевізори, приймачі, програвачі тощо. Саме з використанням різноманітних засобів навчання деякі педагоги пов’язували надії на радикальні зміни ефективності масового навчання.

2-й етап — 50—60-ті роки — теоретичною базою технологізації навчання стала ідея програмованого навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби зворотного зв’язку, електронні класи, лінгафонні кабінети, навчальні машини та тренажери. Програмоване навчання і його варіанти були спробою створити технологічний процес у навчанні з гарантованими результатами.

3-й етап — 70-ті — середина 90-х років — характеризується розширенням бази педагогічної технології на основі досягнень психолого-педагогічних наук. У навчальний процес упроваджуються результати нових досліджень із психології навчання, актуальними стають теорія управління пізнавальною діяльністю учнів, наукова організація праці вчителя та студентів. Починаючи з 70-х років у зв’язку з упровадженням програмованого навчання поняття «педагогічна технологія» постійно вживається в працях вітчизняних педагогів. При тлумаченні терміна «педагогічна технологія» особливого значення набуває визначення навчальних цілей, раціональних способів і послідовності кроків їхнього досягнення.

4-й етап — із середини 90-х років — починається новий період розвитку «технологізації» навчання. Створюються комп’ютерні аудиторії та дисплейні класи, збільшується кількість і якість програмованих засобів навчання, у навчальному процесі використовуються системи інтерактивного відео. На основі системного аналізу ряд дослідників (В. П. Беспалько, Л. В. Беспалько, В. С. Данюшенков, В. Ю. Питюков та ін.) схиляються до думки, що головне в педагогічній технології — це проектування процесу формування особистості студента, що гарантує педагогічний успіх незалежно від майстерності вчителя. За такого підходу педагогічна технологія виступає як система, складовими якої є учасники педагогічного процесу та система теорій, ідей, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного забезпечення вирішення проблем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань і формування практичних умінь.

Поєднання теоретичної й практичної підготовки, інтеграція навчання з науково-дослідною та експериментальною роботою сприяють практичній спрямованості навчання, активному пошуку та впровадженню нетрадиційних форм і методів навчання студентів, формуванню цілісної особистості майбутніх фахівців.

Серед чинників, що сприяють підвищенню ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців, — створення і використання експериментальних моделей організації навчального процесу, які базуються на інваріантних принципах педагогічної технології, що регламентують відповідні форми педагогічної взаємодії.

Процес формування професійних умінь будується та здійснюється на основі залучення студентів до активності з високим рівнем самостійності, а педагогічне керівництво зумовлює розвиток цієї самостійності. Тому його можна розглядати як фактор створення відповідного середовища, необхідного для формування даних умінь.

Важливим аспектом запровадження інтенсивних навчальних технологій є врахування можливостей удосконалення, інноваційності та спонтанності в процесі реалізації діяльності. Дослідження багатьох спеціалістів у галузі управління проектами виявили, що чим вищий ступінь стандартизації діяльності, тим більше імпульсів до інновацій. І навпаки, за збільшення децентралізації виникає менше інноваційних пропозицій. У практичній діяльності протиріччя між спонтанністю та плануванням охоплює всі процеси. Спонтанність переважно випливає з нагальної вимоги досягти специфічних, частково суперечливих цілей. Вона співвідноситься з бажанням діяти відразу, під впливом азарту або натхнення, покладаючись на успіх творчих ідей і прагнучи отримати безпосередній результат. Нові ситуації та інновації є мотивацією для спонтанних дій, що часто приносять значний успіх.

Отже, у процесі пошуку нових форм та методів професійної підготовки студентів слід намагатися поставити того, хто навчається, у позицію активного суб’єкта навчально-виховного процесу. Саме тоді буде створено умови для цілеспрямованого впливу викладача на формування та розвиток визначених професійних якостей студента, які б допомогли йому в майбутній практичній діяльності. Серед таких необхідних умов доцільно вказати такі:

1. За застосування нетрадиційних форм навчальної діяльності в процесі професійної підготовки студентів провідна роль має належати викладачеві, оскільки педагогічний процес, маючи об’єктивні внутрішні закономірності, водночас є продуктом свідомої конструктивної діяльності викладача та його творчої взаємодії зі студентами.

2. Педагогічний процес, у якому переплітається та взаємодіє безліч чинників, вимагає чіткого усвідомлення тих форм навчальної діяльності, які максимально забезпечать потреби студентів у самореалізації, сприятимуть розвиткові їхніх особистісних якостей.

3. Застосування нових форм діяльності учіння студентів в умовах професійної підготовки в економічній освіті вимагає високого рівня самостійності, свідомості й активності самих студентів. Це у свою чергу потребує адаптації педагогічного керівництва, яка передбачає наявність духовної єдності, довіри, спільної навчальної мети викладачів і тих, хто навчається. Адміністрування, повчання, авторитаризм, дріб’язкова опіка у взаєминах не можуть, звичайно, сприяти розвиткові в студентів ініціативності, винахідливості, самостійності та інших якостей, які за певних умов інтегруються в систему професійних умінь.

4. За організації нетрадиційних форм навчання студентів необхідно, щоб педагогічне керівництво зважало на індивідуальний підхід у стосунках зі студентами. Для цього педагогові слід бачити в кожному студентові унікальну особистість, яка усвідомлює як власну неповторність, так і причетність до соціального цілого. У такий спосіб викладач допомагає студентові розуміти та зберігати себе як особистість, одночасно поважаючи особистості інших людей.

5. Професійна підготовка в умовах університету повинна сприяти розвитку здібностей студентів і спонукати їх до задоволення об’єктивних потреб як в ідентифікації з групою ровесників, так і персоніфіковано до себе.

6. Необхідно поєднувати колективні та індивідуальні форми роботи, управління та самоуправління, ураховувати процеси самоорганізації в студентських групах.