Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті (2003)

Дискусія — слово латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками.

Мета дискусії — виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної думки. Дискусії можуть бути вільними та керованими. Дискусія є доцільною й ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядається.

Завдання дискусії:

Поглиблювати знання слухачів з теми, яка розглядається.

Виявляти заплутані питання.

Розвивати вміння учасників аргументовано обстоювати свою думку, уміння уважно та зважено вислуховувати думки опонентів.

Формувати й розвивати культуру обговорення спірних питань.

Головні правила проведення дискусії

Сперечатися по суті, пам’ятаючи, що головне в дискусії — аргументи, факти, логіка, доказовість.

Не допускати образливих реплік, не давати виступам оцінку, не нав’язувати свою думку. Поважати погляди опонентів, прагнути до того, щоб добре їх зрозуміти, перш ніж критикувати.

Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки.

Намагатися встановити істину, а не демонструвати своє красномовство.

Виявляти самокритичність, уміння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації.

Постійно пам’ятати, що доблесть не в тому, щоб довести перевагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові переконання, визнати істину.

Дискусія як спосіб передачі знань у системі «вчитель — учень», «учень — учень» є методом зі сталими традиціями. Вона входить до групи проблемних методів і має кілька різновидів:

дискусія, пов’язана з викладом;

дискусія круглого столу;

дискусія групова;

дискусія оглядова (загальна);

мозкова атака та ін.

Дискусія передбачає організований обмін думками й поглядами учасників групи з приводу даної теми, а також розвиває мислення, допомагає формувати погляди й переконання, уміння формулювати думки та висловлювати їх, учить оцінювати пропозиції інших людей, критично підходити до власних поглядів, зважувати їхню істинність.

Під час дискусії можна визначити такі етапи:

Вступ, формулювання проблеми в такий спосіб, щоб спонукати до мислення та виступів згідно з темою дискусії.

Власне дискусія, суть якої — підвести до розв’язання проблеми.

Підсумки, які підбиває викладач.

Метод навчання, який називають «дискусія групова», у своїй основній частині передбачає проведення дискусії в малих групах, при цьому на обговорення може бути винесено певну тему або окремі її питання для кожної групи. За цими ознаками можна умовно виділити різновиди групової дискусії «А» і «В» .

Структуру заняття, що проводиться методом дискусії «А», можна подати в такому вигляді:

Крок 1:

Визначення проблеми.

Поділ на групи.

Вибір лідерів у групах.

Надання учасникам груп джерел інформації та окреслення для них спільних завдань.

Крок 2:

Ознайомлення груп із певними завданнями.

Аналіз указаних джерел інформації (з погляду потреб розв’язання проблеми).

Дискусія в групах над вибором визначеного завданням вирішення.

Прийняття визначеного розв’язання і його обґрунтування в процесі дискусії.

Крок 3:

Презентація лідерами висновків дискусії в групах.

Вибір оптимального розв’язання (під час загальної дискусії).

Обґрунтування обраного вирішення.

Підсумки.

Перший крок дискусії головним чином зводиться до того, щоб пояснити учасникам організаційні умови заняття. Особливе значення при цьому має визначення проблеми та джерел інформації. Доцільно також обґрунтувати важливість розв’язання вказаних питань з теми, що розглядається. Для того щоб студенти могли розв’язати задані проблеми, вони повинні мати певний попередній запас знань і можливість доступу до різних джерел інформації, серед яких:

копії спеціально підібраних текстів;

підручники;

науково-популярна література;

копії реальних документів із практичної діяльності;

фрагменти магнітофонних записів;

фрагменти відеозаписів;

інші джерела з відповідним змістом.

Ці джерела інформації повинен підібрати сам викладач або доручити таку роботу групі студентів з тим, щоб у кожного слухача їх було достатньо. Крім джерел інформації, кожна група отримує в письмовій формі текст завдання, яке є предметом дискусії.

Поділ на групи здійснюється з допомогою викладача так, щоб у кожній малій групі кількість учасників була 4-5 осіб, але не більше 7. Умови проведення роботи повинні бути підготовлені до заняття. Вибір лідерів здійснюється учасниками самих малих груп, а у випадках незгоди між ними це питання вирішується за допомогою організатора заняття.

Другий крок групової дискусії зорієнтований на роботу в групах, а за її організацію й ефективність відповідають вибрані лідери груп. Наявні в групі джерела інформації можуть бути проаналізовані індивідуально кожним учасником (тоді потрібно стільки джерел інформації, скільки учасників груп) або спільно (наприклад, один студент читає текст, а інші уважно слухають його зміст). Лідер групи пропонує форму дискусії в групі та відповідає за її хід. Він же репрезентує прийняте групою розв’язання заданої проблеми. Для обґрунтування запропонованого розв’язання потрібно проаналізувати всі ті аргументи, які було наведено під час дискусії, а не інші способи розв’язання проблеми. Протягом цього етапу викладач надає весь потрібний час (приблизно 15—30 хв) у розпорядження лідерів груп.

Третій крок заняття має загальний характер (оглядової дискусії), до головних елементів якого потрібно віднести такі:

презентація висновків дискусії обговорень у групах, яку виконують лідери даних груп;

вибір оптимального розв’язання питань, що є змістом даного заняття.

Висновки обговорень у групах повинні бути подані достатньо коротко, містити синтез висловлених у групі аргументів із певним обґрунтуванням.

У дискусії «А» загальне обговорення розпочинається одразу після подання всіма групами результатів своїх внутрішніх дискусій. У загальному обговоренні беруть участь лідери й інші учасники груп. Вибір остаточного розв’язання проблеми (оптимального варіанта) можна виконати у формі:

голосування за подані пропозиції;

голосування за пропозицію, яка є синтезом кількох запропонованих ідей;

«нав’язування» викладачем потрібного розв’язання (з урахуванням результатів обговорення).

Іноді може трапитися й ситуація, у якій є кілька прийнятих розв’язань окресленої проблеми. У цьому випадку замість одного розв’язання подається кілька альтернативних.

Особливо суттєвим з погляду ефективності навчання елементом 3-го кроку групової дискусії є обґрунтування прийнятого вибору розв’язання проблеми. Найкраще, коли всі важливі аргументи, обумовлені під час вибору оптимального варіанта, сформульовано у ході дискусії самими студентами, а роль викладача полягає тільки в їхньому узагальненні й остаточному формулюванні обґрунтування. За значних розбіжностей в аргументації обґрунтування виконує сам викладач.

Підсумовуючи заняття, проведене методом дискусії, викладач:

Ще раз наголошує на важливості мети заняття, поставленої перед студентами.

Виконує загальну оцінку роботи груп та їхніх лідерів.

Оцінює загальну дискусію, називаючи найактивніших учасників, що зробили важливий внесок у розв’язання проблеми.

Виставляє оцінки найактивнішим студентам.

Умови та структура проведення дискусії «В» є схожими до дискусії «А». Різниця стосується основного змісту, що є предметом заняття. За дискусії «А» зміст обговорення є спільним для всіх груп та їхніх учасників; групи користуються однаковими джерелами інформації. За дискусії «В» тема заняття є спільною для всіх, але кожна група обговорює різні аспекти проблеми. Наприклад, тема заняття — «Способи зниження рівня безробіття в умовах України». Під час дискусії «А» кожна група повинна зупинитися на всіх можливих способах вирішення цього завдання. Для дискусії «В» викладач формулює загальну тему й сам визначає ці способи, а кожна група окремо їх аналізує, обговорює та пропонує способи розв’язання проблеми (наприклад, перекваліфікації безробітних, розвиток центрів зайнятості, відкриття приватних підприємств колишніми безробітними). Отже, тема заняття одна, але групи обговорюють різні її аспекти.

Організація етапу загальної дискусії також має дещо інший характер. Головним елементом тут є обговорення пропозицій, представлених лідерами груп:

Виступ лідера групи 1.

Дискусія над змістом виступу.

Виступ лідера групи 2.

Дискусія над змістом виступу і т. д.

Відповідно до того, що кожна група обговорює різні питання теми, виникає потреба забезпечити їх різними джерелами інформації.

Під час дискусії «В» немає одного розв’язання проблеми, їх щонайменше стільки, скільки малих груп. Інші елементи занять, проведених методом дискусії «В», є такими ж, як і описані в дискусії «А». Отже, структуру проведення групової дискусії «В» можна подати в такому вигляді:

Крок 1

— Окреслення головної (загальної) проблеми та підпорядкованих їй конкретних питань.

— Поділ на малі групи — відповідно до кількості конкретних питань.

— Вибір лідерів груп.

— Надання групам джерел інформації та завдань (у письмовій формі).

Примітка: якщо поділ на малі групи та їхня кількість є постійними у даній навчальній групі, викладачу доцільно підбирати і відповідну кількість завдань.

Крок 2

— Ознайомлення груп із відповідними завданнями.

— Аналіз джерел інформації.

— Дискусія над вибором розв’язання завдання.

— Прийняття певного розв’язання.

Крок 3

— Презентація висновків дискусії лідером групи 1.

— Обговорення пропозиції групи 1.

— Вибір остаточного розв’язання проблеми, що обговорювалась у групі.

— Обґрунтування прийнятого рішення.

— Презентація висновків дискусії лідером групи 2.

— ... (повторення вказаних структурних елементів заняття відповідно до кількості малих груп).

— Підсумки.

Зазначимо, що під час проведення третього кроку може виникнути ситуація зниження зацікавленості тих учасників, які вже представили результати свого обговорення. Щоб запобігти цьому, доцільно, формулюючи мету заняття, запланувати виконання спільного підсумкового завдання всіма учасниками обговорення, наприклад, «програми дій», «рекомендацій експертної ради» тощо.

Важливо, що успішне проведення дискусії значно залежить від керівника дискусії, від того, чи встановлено психологічний контакт між ними й учасниками дискусії. Керівник повинен урахувати досвід і рівень загальноосвітньої та спеціальної підготовки учасників дискусії, уявляти, навколо яких питань може розгорнутися боротьба думок.

Тому керівник дискусії повинен:

а) знати проблему, склад слухачів, методику проведення дискусії;

б) уміти керувати дискусією, слухати доповідачів, аналізувати, робити висновки;

в) мати авторитет, бути тактовним.

Головні завдання керівника дискусії (не обов’язково викладача):

забезпечити розуміння й підтримку групою мети й завдань дискусії;

стимулювати висловлення ідей, думок;

підтримувати дискусію в потрібному напрямку;

намагатись, щоб усі мали можливість висловитися;

роз’яснювати заплутані питання;

забезпечувати учасників дискусії потрібною інформацією;

узагальнювати та робити висновки.

Ведучий дискусії повинен поважати чужу думку, навіть якщо він не згоден з нею. Контролювати дискусію можна за допомогою додаткових запитань. Запитання повинні бути чіткими, ясно сформульованими, зрозумілими, пов’язаними із суттю справи, логічно послідовними. Найкориснішими є відкриті запитання («чому...? що...? як...?»), на які не можна однозначно відповісти «так» або «ні».

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ДИСКУСІЇ

Визначте тему, що зумовлена важливістю проблеми, практикою роботи організації (колективу).

Чітко сформулюйте мету дискусії, ураховуючи вікові особливості слухачів та їхню готовність до сприйняття даного матеріалу.

Складіть план підготовки та проведення дискусії.

Визначте перелік літератури, теоретичного, фактичного матеріалу з теми, який потрібно опрацювати до проведення дискусії.

Розробіть систему запитань (основних, додаткових, коригуючих), які буде використано під час дискусії.

Спрогнозуйте позиції та реакції опонентів. Сплануйте свою поведінку.

Підготуйте дидактичні матеріали для забезпечення ефективності дискусії.

Ознайомте учасників з основними питаннями дискусії, списком літератури, правилами проведення дискусії.

Якщо ви керівник дискусії, то:

ставте запитання, на які може відповісти кожен учасник групи; трансформуйте загальні запитання в індивідуальні: поставте питання перед групою, а після паузи на обдумування адресуйте його конкретному учаснику;

заохочуйте учасників дискусії до обміну думками, а не дискутуйте за схемою «ведучий — учасник»;

подавайте ідеї проблемного характеру, потім слідкуйте за їхнім розвитком;

під час дискусії періодично резюмуйте її проміжні результати, що дає змогу наголошувати на основних положеннях, утримувати дискусію на правильному шляху, надавати учасникам можливість зробити ті зауваження, які вони не встигли зробити раніше;

особливо звертайте увагу на той момент, коли висловлюються спірні або помилкові думки. У разі незгоди з певним судженням пропонуйте запитання для загального обговорення;

якщо дискусія відхиляється від теми й група відходить від основної проблеми, узагальніть це відхилення, вкажіть, як і коли можна продовжити вирішення даного питання, запропонуйте повернутись до головної теми;

у кінці дискусії зробіть ефектне узагальнення, сформулюйте єдині висновки, вкажіть, до чого може призвести інша позиція, відзначайте всі ідеї групи.

На думку самих студентів, участь у дискусії дає змогу «синтезувати й систематизувати знання для аналізу практичної ситуації», «виявити різнопланові підходи до розв’язання проблеми», «проаналізувати багато конструктивних ідей і пропозицій для пошуків стратегічних і оперативних рішень». Студенти також відзначають необхідність активного спілкування в колективі, що передбачає вміння сперечатися, відстоювати свою думку, доводити власну позицію. Важливим є творчий характер дискусії — «кожен хотів запропонувати щось своє, відкидаючи негативні установки та стереотипи». Велике значення має й колективний характер обговорення та прийняття рішення — «кожна група працювала над своїм аспектом, а в результаті ми отримали цілісне розв’язання проблеми».

* * * Дискусія на тему «Шляхи подолання фінансової кризи в Україні» до розділу «Державне регулювання економіки» з дисципліни «Гроші та кредит»

Мета: розглянути основні способи державного регулювання економіки і в товариській суперечці встановити оптимальне вирішення щодо виходу економіки України з кризового становища.

Завдання: визначити основні шляхи подолання фінансової кризи в Україні, запропонувати методи, засоби, прийоми їхньої реалізації.

Проблема фінансової кризи дуже актуальна на даний момент, і тому важливим є розуміння всіма членами нашого суспільства її причин та наслідків, а також уміння знаходити оптимальні способи її подолання. Поштовхом до кризи в Україні була криза в Росії, але це не означає, що в Україні немає її внутрішніх причин. Аналізуючи причини, стан справ на даний момент в Україні та прогнози відомих економістів, потрібно визначити певну концепцію, спрямовану на подолання кризи.

Тому академічній групі було запропоновано тему «Шляхи подолання фінансової кризи в Україні». Обговорення та визначення концепцій були засновані на обізнаності студентів із цього питання, а також на допоміжних матеріалах ділового щотижневика «Бізнес» (№ 37 від 14 вересня 1998 р.; № 38 від 21 вересня 1998 р. с. 12; № 39 від 28 вересня 1998 р.)

Академічну групу було розділено на малі групи по 4—5 осіб у кожній. Організатори дискусії запропонували малим групам певні аспекти теми дискусії, тобто кожна мала група працювала за одним з таких напрямків:

Грошово-кредитна й валютна політика.

Податкова та бюджетна політика.

Регулювання експортно-імпортної діяльності.

Цінова політика.

Регулювання внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

У кожній малій групі було призначено лідера, який організовував її роботу та ознайомлював академічну групу з результатами. У такий спосіб було проведено дискусію стосовно певного аспекта. Кожна група могла запропонувати інші оригінальні напрямки подолання кризи. Протягом 35 хв малі групи обговорювали свої концепції, організатори дискусії при цьому допомагали кожній з них, відповідаючи на всі запитання й надаючи додаткову інформацію з теми.

Після цього лідери малих груп презентували власне бачення проблеми; вони відповідали на запитання інших, робили необхідні уточнення, роз’яснювали свою позицію. Після виступу лідерів малих груп організатори подали узагальнену концепцію виходу з кризи, вироблену на основі шляхів розв’язання проблеми, запропонованих малими групами. Результат дискусії відображено на схемі.

Схема

Мета: формувати вміння студентів аналізувати способи й наслідки збільшення чи зменшення доходів і видатків бюджету, пояснювати причини й наслідки бюджетного дефіциту, характеризувати бюджетний процес в Україні.

Одною з традиційних проблем у трансформаційний період в Україні є питання збалансування бюджету. Теоретично існують такі шляхи його вирішення: 1) збільшення доходів; 2) зменшення видатків; 3) прийняття бюджетного дефіциту. Але в Україні важко застосовувати перші два методи, а останній — не найкращий варіант. Тому студентам пропонується обговорити можливі шляхи вдосконалення системи доходів і видатків.

Для проведення дискусії групу розділено на 3 підгрупи, кожна з яких досліджує окреме питання:

— удосконалення системи видатків;

— удосконалення системи доходів;

— бюджетний дефіцит.

Хід дискусії показано у методичній карті заняття.

Висновки:

Після обговорення проблемних питань у кожній групі студенти прийшли до таких висновків:

І. Для вдосконалення системи доходів потрібно збільшити надходження до бюджету за рахунок удосконалення системи оподаткування — установити оптимальні податкові ставки (наприклад, ПДВ — 15—17 %); застосувати диференційовані податкові ставки для підприємств різних типів (наприклад, податок на прибуток підприємств — 23—25 %, для малого бізнесу — 10—12 %); збільшити кількість прямих податків; зміцнити контроль за повною сплатою податків.

ІІ. Удосконалювати систему видатків слід через збільшення видатків на економічний розвиток; зменшення соціальних видатків і витрат на управління; скорочення державного фінансування програм, які не мають загальнонаціонального значення. Необхідно також зробити захищеними видатки на освіту, охорону здоров’я й фундаментальні дослідження.

ІІІ. Управління бюджетним дефіцитом здійснювати додатковою емісією та державною позикою. Кожен спосіб має свої негативні наслідки, серед яких інфляція та збільшення внутрішнього й зовнішнього державного боргу. Вирішено, що доцільнішим є ефективне управління державним боргом і здійснення внутрішньої державної позики, що менше впливає на міжнародну ліквідність активів країни.

За результатами обговорення студенти складають пропозиції до умовного законопроекту «Про бюджет країни на наступний рік».