У запропонованій нами інтеріоактивній технології навчання змінюється сама модель проведення семінарських і практичних занять. Серед основних форм роботи студентів є малі групи по 5—6 осіб. Це так звані групи психологічного комфорту, у яких кожен учасник відіграє свою особливу роль і певними своїми якостями, особистісними й професійними, доповнює інших. У таких групах є свої «генератори ідей» та виконавці, лідери та аутсайдери, «каталізатори» і «профани». Чим повніше представлені ролі в малій групі, тим ефективніша її робота.
Використання «малих груп» у процесі навчання дає змогу структурувати практично-семінарські заняття за формою і змістом, створює можливості для участі кожного студента в роботі за темою заняття, забезпечує формування особистісних якостей та досвіду соціального спілкування, що є важливими для майбутньої професійної діяльності.
В основі цього процесу є явище інтеріоризації — формування внутрішніх структур психіки під впливом факторів середовища діяльності. Саме в цьому явищі полягає причина такої тенденції: як студент проявляє себе в роботі малої групи, так, швидше за все, він буде діяти й у професійному середовищі.
У соціології та психології існують різні визначення малих груп. Це колективи, об’єднані спільною метою та взаємними зв’язками, що й відрізняє їх від випадкових угруповань . Однією з характерних рис малих груп є розмова, можливості довірливого спілкування. У взаємодії учасників малих груп вирішується проблема браку часу на таку взаємодію. Адже внаслідок повсякденного поспіху ми щоразу більше втомлюємось і нервуємося, поведінка стає хаотичною, а контакти з людьми — поверхневими. Саме розмова перетворює гурт чужих людей у групу.
Розмова дає змогу виявити спільні інтереси, об’єднує групу, поглиблює зв’язки між її членами, створюючи відчуття близькості та безпеки. У ході такого спілкування кожен співрозмовник набуває своєрідного значення, особливої ролі. Це потребує взаємного контакту, слухання й обміну думками. Розмовляючи, потрібно бачити співрозмовника; саме тому, організовуючи роботу малих груп, необхідно передбачити можливість відповідного розташування учасників. Для розмови завжди не вистачає часу, тому потрібно спеціально відвести кілька хвилин, коли увагу ніщо не відвертає і співрозмовники зосереджуються лише на спілкуванні. Розмова потрібна для підтримки міжособистісних контактів. У результаті такої взаємодії рішення набуває «пластичності», «гнучкості» внаслідок взаємного доповнення поглядів і збагачення усіх членів групи.
Малі групи дають змогу зробити крок до адекватного сприйняття самого себе — не як ідеалу, у якому все досконале, але й не як нікчеми, яка нічого не може досягти. Певна позиція, на якій базується розвиток самостійності, самосвідомості, — самоакцептація — визнання самого себе за цінність, незважаючи на обмеження, які властиві кожному з нас.
Деякі люди справляють таке враження, ніби вони занадто акцептують самі себе. Насправді вони навіть закохуються в образ, який створили і який не відповідає дійсності. Такі люди себе не знають і, отже, не можуть зростати у своїй зрілості, не можуть змінюватися свідомо, бо не вміють прийняти себе такими, якими є насправді. Лише реально подивившись на себе можна визначити, що варто розвивати, а що змінити. Акцептація себе таким, як у дійсності, з потребою змінюватися — це вихідна точка для розвитку самостійності, самосвідомості й належного ставлення до інших людей .
Отже, група — сукупність осіб, які взаємодіють одна з одною так, що кожна з них впливає на інших і водночас відчуває їхній вплив на собі.
Вивчення групової динаміки необхідно для того, щоб:
зробити роботу групи ефективнішою;
уникнути небажаних конфліктів;
отримати більше задоволення від праці у складі групи.
На роботу групи впливає ціла низка факторів: величина групи, її склад, згуртованість, групові норми й ролі тощо.
Деякі особливості використання групової динаміки у вивченні економіки показано в табл. 2.2 і 2.3 .
Організовуються «малі групи» на першому семінарському занятті з даного предмета. За допомогою викладача студенти об’єднуються в групи за власним бажанням, ураховуючи спільні інтереси, спілкування в аудиторний та позааудиторний час, можливості тривалої спільної навчальної діяльності для вирішення різних типів завдань. Ефективнішими є групи, які утворюються довільно, на основі неформальних стосунків студентів. Кожне формалізоване втручання викладача в процес організації «малих груп» викликає протидію студентів та зниження ефективності навчальної роботи.
Використання «малих груп» у навчальному процесі сприяє підвищенню ефективності за рахунок синергетичного ефекту, усіх інших методів та прийомів діяльності: дискусій, бесід, ігор, аналізу конкретних ситуацій, створення навчальних проектів.
Організація роботи малих груп включає кілька кроків:
Підготовка
Основне її призначення — організувати студентів на виконання навчального завдання за допомогою відмінної від традиційної форми роботи.
Викладач пропонує студентам об’єднатися в невеликі групи за їхніми власними принципами й перевагами.
Варто зазначити, що в традиційних навчальних групах студенти, як правило, розташовуються на робочих місцях відповідно до своїх симпатій і прихильностей. Це полегшує в подальшому організацію та роботу малих груп, тому що знімає необхідність переміщень у навчальній аудиторії.
На даному етапі між учасниками малих груп установлюються інші комунікативні зв’язки, а неформальні позанавчальні стосунки використовуються для підвищення ефективності пізнавальної діяльності.
Особливо важливим аспектом даного стану є чітке окреслення цілей і завдань роботи та їхнє достатнє обґрунтування, що спонукає студентів до наукового пошуку та встановлення змістовно-логічних зв’язків нової інформації з раніше вивченим навчальним матеріалом.
Крок 1 — ЕКСПЕРТНИЙ
Визначення викладачем цілей і завдань наступної роботи, надання навчальної інформації для подальшого опрацювання у вигляді тексту-опису, статистичних даних, ілюстративного матеріалу тощо.
Найважливіший аспекти даного кроку:
викладач подає інформацію в такому вигляді, щоб кожен учасник групи мав змогу індивідуально з нею ознайомитись і, за необхідності, зробити відповідні помітки;
викладач відводить певний час на ознайомлення з інформацією, її первинне осмислення та на «занурення» в навчальну ситуацію. Для цього, залежно від готовності групи до даного виду роботи й рівня складності наданої інформації, потрібно 10—15 хв;
викладач пропонує студентам виконати завдання так, щоб кожна мала група отримала конкретний матеріалізований результат роботи, що дає змогу зіставляти їх, порівнювати, аналізувати, удосконалювати або залишати як зразок.
На даному етапі відбувається процес центрації, протягом невеликого проміжку часу змінюється традиційний статус учасників груп, закладається готовність до наступного розподілу ролей, яка ґрунтується на особистісних і умовно-професійних якостях студентів.
Крок 2 — ІНФОРМАЦІЙНИЙ
Ключовим моментом даного етапу є уточнення та доповнення поданої навчальної інформації, завдань щодо її опрацювання. Викладач може відповісти на задані студентами уточнювальні запитання або запропонувати студентам коротко обмінятися думками з даної теми для раціоналізації подальших дій відповідно до мети роботи.
Важливо, що цей крок обмежується невеликим проміжком часу (3—5 хв), щоб подання інформації не переросло в загальне обговорення, що порушить хід виконання окреслених завдань.
Крок 3 — ВНУТРІШНЬОГРУПОВОГО ОБГОВОРЕННЯ
Викладач ще раз нагадує завдання, яке потрібно виконати. Спонтанно відбувається обмін думками між самими учасниками, розподіл ролей та обов’язків у малих групах без втручання викладача. За відсутності лідера в групі (таке трапляється в малих групах, учасники яких мають слабо виражені організаторські якості) викладач може спонукати студентів до роботи, залишаючись при цьому в ролі консультанта, але в жодному разі не виконуючи завдання замість студентів.
Недоцільною є також переорганізація таких «слабких» груп, перерозподіл їхніх учасників між іншими групами. Це вносить дискомфорт у ті групи, які вже сформовані, і разом з тим знімає відповідальність за власну діяльність зі студентів, які повільно включаються в спільну діяльність або протиставляють себе іншим учасникам малої групи.
Для вирішення проблем «слабких» малих груп можна рекомендувати надати їм можливість поспостерігати протягом одного-двох занять за роботою інших студентів, не акцентуючи при цьому особливої уваги на їхній бездіяльності та стимулюючи будь-які прояви їхньої навчальної активності. Практика показує, що навіть «слабкі» й «агресивні» малі групи за добре організованої навчально-пізнавальної роботи студентів в умовах загальної зацікавленості й активної діяльності не залишаються осторонь і включаються у виконанні спільних навчальних завдань.
Саме на цьому етапі відбувається безпосереднє вирішення поставлених завдань на основі аналізу навчальної інформації, що супроводжується обміном досвідом, знаннями, взаємним навчанням та взаємопідтримкою учасників малої групи відповідно до обраних ролей.
Під час спільних обговорень способів вирішення завдань виграють і слабкі, і сильні учасники. Коли краще підготовлені студенти пояснюють складний матеріал, вони самі його переосмислюють. Під час цих пояснень вони виявляють прогалини у своїх знаннях і намагаються їх ліквідувати. Викладач при цьому виступає в ролі консультанта, помічника, глядача, стороннього експерта, у жодному разі не критикуючи методи вирішення завдань, не допускаючи натиску авторитету або досвіду й не підганяючи студентів працювати швидше.
Недоцільним є також ігнорування або активне стимулювання до праці «мовчунів» — тих учасників груп, які зазвичай пасивно проявляють себе в роботі. Важливо відзначити, що вони виконують свою важливу роль у малій групі, бо є слухачами, для яких генеруються ідеї, що спонукають лідерів організовувати себе, і при цьому часто самі є тими учасниками, які втілюють, доводять до логічного завершення висловлені думки й забезпечують отримання результату — продукту навчальної діяльності групи.
Крок 4 — РЕАЛІЗАЦІЯ
На цьому етапі викладач спонукає студентів до завершення роботи над завданням, вироблення спільного рішення та його презентації.
Перед учасниками малих груп на цьому етапі може виникнути ряд проблем:
Що ми отримали в результаті суперечок і обговорень?
Що ми можемо представити на суд навчальної групи?
Хто з учасників малої групи проведе презентацію?
Як краще представити отримані результати?
Викладач може передбачити виникнення та вирішення таких проблем, ураховуючи, що в надмірно активних групах не вистачає часу для оформлення результатів, а студенти, які ініціативні в малій групі, часто розгублюються й не можуть виступати перед великою аудиторією.
Сприяння викладача роботі малої групи якраз і полягає в тому, щоб за необхідності вчасно нагадати, підказати, підтримати, націлити студентів у їхній роботі, не сковуючи ініціативу та творчість.
Крок 5 — ПІДСУМКИ
На закінчення роботи малої групи доцільно виділити деякий час для того, щоб учасники довільно могли обмінятися враженнями про свою роботу. Викладач може запитати студентів, як вони оцінюють ефективність діяльності на даному занятті. При цьому всі разом можуть розмірковувати про те, які були негативні моменти та як закріпити позитивний ефект, однак краще запропонувати студентам зробити це письмово протягом 5 хв на закінчення заняття.
Використання малих груп у навчальному процесі сприяє підвищенню ефективності навчання через такі аспекти:
Підвищується мотивація, оскільки виникає почуття відповідальності перед іншими учасниками.
Покращується якість прийнятих рішень.
Обмін думками приводить до нового розуміння професійних питань.
Учасники групи взаємно контролюють рівень засвоєння нової інформації.
Удосконалюються комунікативні навички студентів.
Виявляються й розвиваються організаторські здібності та професійні якості учасників малої групи.
Під час опитування студенти відзначили такі результати своєї участі в роботі малих груп: «відчуваєш себе значущим, з’являється почуття впевненості в собі», «у роботі бере участь кожен, так ми вчимося працювати в колективі і разом приймати рішення», «через групову роботу ми отримуємо оптимальні результати», «робота приносить задоволення», «тепер зрозуміло, як треба спілкуватися з аудиторією, пояснювати незрозумілі питання своїм товаришам, організовувати їхню роботу» і т. п.
