Важливе місце в системі завдань для активізації самостійної роботи студентів у економічній освіті посідає метод навчального проектування.
Як уже зазначалося, у сучасних ринкових умовах потрібні особливі підходи до організації навчання студентів. Майбутні фахівці повинні оволодіти фундаментальними теоретичними знаннями й конкретними практичними вміннями розв’язувати складні виробничі завдання (коли цілі багатоаспектні, а час на їхню реалізацію обмежений). Серед найрізноманітніших шляхів, які ведуть до вирішення означеної проблеми, — використання так званої педагогіки завдань, яка набула значного поширення в школах Японії, Західної Європи, та навчальне технологічне проектування як спроба перетворити навчання у своєрідний технологічний процес із гарантованими наслідками, який забезпечує підвищення ефективності освітнього процесу.
Спільним і головним для проектно-технологічного підходу в будь-якій галузі є визначення цілей діяльності та організація робіт групи людей у такий спосіб, щоб цілі було реалізовано після завершення процесу (циклу) діяльності, який складається з ланцюжка логічно впорядкованих кроків-етапів (модулів) та здійснюється в певному середовищі, фактори якого сприяють досягненню гарантованого (наперед заданого) результату. До цих етапів можна віднести такі: планування й конструювання, підготовка й деталізація, реалізація, аналіз і модифікація. Серед факторів середовища насамперед зазначимо:
1) внутрішні, які контролюються самою організацією, що здійснює діяльність, — організаційні умови (приміщення, обладнання, режим праці, час, бюджет та ін.) і так званий людський фактор (рівень кваліфікації працівників, ясність і розуміння цілей організації, норми групової взаємодії, корпоративна культура та ін.);
2) зовнішні, неконтрольовані фактори середовища, серед яких споживачі, конкуренти, географічні, політичні, соціально-економічні та всі інші умови, характерні для конкретної ситуації, у якій відбувається діяльність.
Використання проектно-технологічного підходу в навчальному процесі вимагає врахування цілої низки принципів, зокрема таких:
1. Орієнтація на позитивні якісні зміни існуючих процесів діяльності. Саме ця мета є ключовою для розроблення проекту на основі вимог замовника або власної ініціативи. Процес цілеутворення в даному аспекті є центральною проблемою, вирішенню якої можуть слугувати результати науково-дослідних робіт, попередні експериментальні дослідження, наукове прогнозування, аналіз передових досягнень і тенденцій, які є підставою для розроблення проекту.
2. Моделювання структури та змісту діяльності. Попереднє проектування процесів, операцій дає змогу звести до мінімуму ризиковані експерименти. При цьому розроблення моделі має передбачати таку послідовність робіт:
— розроблення, погодження й затвердження проектного завдання;
— розроблення проектно-технічної документації;
— апробація, схвалення та затвердження розробки після випробувань;
— підготовка до реалізації.
Матеріалізованим виявом цілеспрямованої діяльності є комплект необхідної та достатньої документації, що описує етапи досягнення поставлених цілей.
3. Системності, змістовної та структурної цілісності. Принцип означає, що можливе заміщення модулів (складових проекту) і їхньої паралельної реалізації. У даному разі ми можемо говорити про таку організаційну системність процесу діяльності, яка передбачає логічну взаємообумовленість структури та змісту, підпорядкованість цілей, рівнів і процесів діяльності.
4. Гармонійної взаємодії всіх елементів проектного комплексу, складових прийнятої ієрархії по горизонталі та по вертикалі. Дотримання цього принципу є необхідною умовою успішної реалізації етапу планування та конструювання й вирішальним фактором стабільності та ефективного розвитку.
5. Керованості й поетапності реалізації процесу. Цей принцип вимагає точного планування явних цілей за їхньою пріоритетністю, передбачення умов та обмежень їхньої реалізації, контроль процесу й результатів за рахунок точного планування й вимірюваності цілей, розроблення системи проміжних (часткових) цілей і завдань за етапами діяльності. Останнє дає змогу контролювати результати, які є складовими елементами комплексної мети. Виявлення неявних цілей, використання додаткових «інструментальних» цілей сприяє ефективності діяльності.
6. Наукової обґрунтованості, зростаючої посильності на кожному наступному етапі розвиваючої діяльності. Цей принцип вимагає під час моделювання навчальної діяльності спиратись на існуючі наукові знання, у яких сконцентровано перевірений практикою колективний досвід попередніх поколінь. Це підтверджується даними психології та дидактики, які свідчать про можливості значного розширення пізнавальних здібностей студентів у процесі навчання. Щоб забезпечити оволодіння новими науковими знаннями, необхідно ретельно відібрати їх зі змісту науки для навчального процесу. Це відповідає логіці навчального предмета й підводить до розуміння й засвоєння нових наукових понять. При цьому сприйняття нового являє собою процес, у якому кожне нове явище чи предмет розглядаються з різних сторін, у різноманітних зв’язках з іншими, як схожими, так і різко відмінними об’єктами. Принцип науковості тісно пов’язаний з вимогами доступності та зростаючої посильної складності процесу навчання. Це вимагає доцільного розумового та фізичного напруження суб’єктів діяльності, що за умови накладання кожного нового знання на існуючий конкретний досвід забезпечує постійний розвиток учасників пізнавального процесу.
7. Постійного зворотного зв’язку, співвіднесення мети й результатів. Традиційне управління проектами тривалий час базувалося на класичній моделі «вхід процес вихід» зі зворотним зв’язком для контролю виходу. За використання проектно-технологічного підходу в навчальному процесі зворотний зв’язок здійснюється через моніторинг процесу й результатів навчання через проведення анкетувань, письмових опитувань, індивідуальних бесід, аналізу оцінок та виконаних робіт. Результати навчання можуть бути отримані в таких аспектах: відмітки учнів, морально-психологічний клімат у групі на заняттях, рівень сформованості вмінь, характерний для спеціалістів даної кваліфікації. Вирішальний вплив на результати діяльності справляє не лише пряме керівництво процесом, а й безліч різноманітних факторів середовища (правила, умови, люди тощо), на які слід зважати. Для зменшення негативного непередбачуваного впливу вказаних факторів використовуються «позитивні прямі зв’язки».
8. Свідомості та творчої активності учасників. Цей комплексний підхід вимагає створення умов для позитивного емоційного фону діяльності, колективного характеру праці, урахування індивідуальних особливостей учасників. Оптимальне співвідношення керування та свідомої творчої праці в процесі діяльності забезпечує узгоджене розуміння цілей, ролей, намірів та загальне підвищення ефективності діяльності. Складність і протиріччя даного принципу полягає в тому, як поєднувати активність, самостійність, ініціативність учасників навчального процесу та керування ним. Вирішення цієї проблеми має конкретний характер та здійснюється через особливості культури колективної взаємодії, етичні погляди та звички, сформовані в процесі спільної діяльності.
Метод проектів, на думку дослідника А. Брейнака (Brejnaka) , полягає у виконанні студентами завдань, які потребують опрацювання великого обсягу матеріалу з предмета, передбачають самостійне формулювання теми, визначення проблеми й пошуки її розв’язань під дискретним керівництвом викладача. При цьому викладач надає великий вибір тем проектів і способів їхньої реалізації.
Проект може передбачати теоретичне розв’язання проблеми, а також практичне виконання певного завдання. У кожному випадку умовою виконання роботи одного студента або групи є письмовий звіт, у якому міститься опис технології виконання моделі чи завдання, обґрунтування вибору розв’язання проблеми та його реалізації, додаткові пояснення, посилання на інформаційні джерела.
Після виконання проектів студентами потрібно організувати їхню презентацію. Роботи подаються на обговорення всієї навчальної групи, у якій аналізується й оцінюється значимість кожного проекту.
Отже, сутність проектно-технологічного підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців полягає в тому, що в процесі його реалізації студенти навчаються відповідно до описаних вище принципів проектно-технологічного підходу і, у свою чергу, створюють навчальні проекти з економічних дисциплін за таким алгоритмом:
Підготовка:
— Пояснення студентам суті методу.
— Вибір відповідних фрагментів навчального матеріалу, які мають бути опрацьовані методом проектів.
— Визначення тем майбутніх проектів та умов їхньої реалізації.
На цьому етапі викладач допомагає ознайомитись із завданнями, які стосуються певної частини навчального матеріалу. Інформація для роботи подається тільки в обсязі, потрібному для стимулювання учнівського інтересу до поглибленого вивчення теми й формулювання проблеми. Пропонується також перелік бібліографічних джерел до теми. Студенти ставлять запитання, які стосуються змісту їхнього проекту, утворюють робочі групи й формулюють проблему для розв’язання. Викладач складає перелік тем, пояснює вимоги й умови виконання проектів.
Якщо робота є міждисциплінарною і потребує консультацій з іншими спеціалістами, викладачу потрібно узгодити можливості та терміни таких консультацій.
Студенти підбирають додаткову інформацію за темами своїх досліджень для забезпечення умов виконання проекту, складають план дій та узгоджують його з викладачем. За необхідності виконання практичної роботи планується отримання необхідних матеріалів та засобів.
Етап розроблення проектів
— Аналіз проблеми, яку потрібно розв’язати методом проектування.
— Розроблення концепції проекту відповідно до потреб навчальної програми предмета і конкретної практичної діяльності. Визначення навчальних елементів і параметрів мети.
— Визначення стандартів діяльності, обґрунтування показників. Розрахунок часу, необхідного на виконання роботи.
Етап виготовлення
— Розроблення проектного комплексу.
— Консультації для встановлення відповідності способів виконання та змісту проектів.
Під час консультації викладач відповідає на запитання й контролює процес реалізації проектів. Важливим є дотримання термінів виконання певних етапів завдання.
Студенти вивчають фахову літературу, відвідують установи (якщо цього потребує проект), беруть участь у консультаціях і лекціях. У міру накопичення даних вони готують звіт і виконують практичну частину проекту. Приклади завдань для навчального проектування подано в табл. 2.6.
Метод проектів є одним з тих, які сприяють формуванню в студентів умінь використовувати різноманітні джерела інформації для розв’язання проблеми, працювати спільно в групі, представляти й аргументувати власні пропозиції щодо виконання завдань, використовувати знання з інших предметів, застосовувати теоретичні знання на практиці. Важливою перевагою методу проектів поряд з іншими активними методами є можливість розвитку творчих здібностей студентів.
Виконання проекту дає можливість студентам детально познайомитися з проблемою, виявити існуючі на практиці способи її розв’язання й запропонувати власні алгоритми й технології, а також змушує знаходити цікаві форми репрезентування результатів власної праці.
