Кириченко Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (2002)

11.1. Купівля-продаж товару

Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто покупець товару знаходиться далеко. В цьому випадку порядок передачі товару покупцю стає важливим.

Головні відмінності "внутрішньодержавної" купівлі-продажу від міжнародної купівлі-продажу:

- внутрішня купівля-продаж, як правило, регулюється однією державою, в той час як міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або більше) державами;

- при міжнародній купівлі-продажу вартість товару розраховується двома (або більше) сторонами;

- при міжнародній купівлі-продажу варто враховувати, які міждержавні угоди можуть впливати на права й обов'язки сторін.



При укладанні договору міжнародної купівлі-продажу бажано пам'ятати такі положення:

1) найменування (прізвища, імена) й інша інформація про сторони (телефон, факс, адреса електронної пошти);

2) опис товарів;

3) кількість товару (у договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, - кількість товару на кожному етапі);

4) час поставки (у договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, - час поставки на кожному етапі);

5) метод і місце поставки, а також, якщо це потрібно, перелік документів до товару, що повинен мати продавець;

6) ціна;

7) час платежу;

8) засіб і місце платежу (включаючи валюту платежу, а також поправку суми на рівень інфляції);

9) вимоги про страхування;

10) гарантія виконання продавцем (резервний акредитив);

11) гарантія платежу покупцем (документарний акредитив);

12) митне оформлення товарів у країні продавця;

13) митне оформлення товарів у країні покупця (включаючи сплату мита, зборів, податків і т.ін.);

14) права покупця у випадку порушення договору продавцем:

- непоставка товарів;

- неповна поставка товарів;

- невчасна поставка товарів;

- поставка ушкоджених, неякісних товарів або не тих товарів, що були оговорені в договорі;

15) ризик випадкової втрати речі;

16) права продавця у випадку порушення договору покупцем:

- відмова прийняти товар;

- неплатіж або затримка платежу;

17) припинення або розірвання договору:

- коли або за яких обставин;

- які передумови припускають припинення або розірвання договору.

18) порядок розрахунку збитків;

19) виконання зобов'язань за договором у натуральному вигляді (тобто поставка саме таких товарів, що були зазначені в договорі);

20) інші засоби захисту;

21) неможливість виконання (форс-мажор, комерційна нездійсненність, інші причини);

22) права третіх сторін, зобов'язання третіх сторін;

23) наслідки банкрутства продавця;

24) наслідки банкрутства покупця;

25) вибір застосовуваного права;

26) вирішення спорів:

- третейський суд;

- вибір суду (який суд повинен вирішувати спір);

27) повідомлення:

- у якій формі;

- коли і де повинні передаватися;

28) поправки або одностороннє припинення договору;

29) мова договору;

30) які документи і якою мовою складають офіційний текст договору. Як видно з цього переліку, при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу може виникнути багато запитань, у тому числі:

- що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;

- коли переходить право власності на товар;

- коли переходить ризик випадкової втрати товару;

- хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

- хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

- хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори;

- коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору;

- наслідки невиконання договору;

- неможливість виконання.

В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.

Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.

На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").

"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.

"Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.

У тлумаченні й застосуванні комерційного договору можуть виникати труднощі, як у силу неоднозначності тих або інших його положень, так і в силу того, що деякі питання в ньому просто не передбачені.

"Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

- коли переходить право власності на товар;

- коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

- хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

- хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

- хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори.

На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р.

"Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів:

1) EXW (із заводу);

2) FCA (вільний перевізник);

3) FAS (уздовж борту судна);

4) FOB (на борту);

5) CFR (вартість і фрахт);

6) CIF (вартість, страховка, фрахт);

7) СРТ (перевезення сплачені до);

8) СІР (перевезення і страховка сплачені до...);

9) DAF (поставлено на кордон);

10) DES (поставлено із судна);

11) DEQ (поставлено з причалу);

12) DDU (поставлено без сплати мита);

13) DDP (поставлено зі сплатою мита).

Ці умови можна класифікувати за декількома ознаками.

По-перше, існує умова про продаж товарів, що не потребує участі перевізника (EXW), і інші дванадцять умов, що потребують участі перевізника.

По-друге, є шість типових умов продажу (FAS, FOB, CFR, CIF, DES і DEQ), що передбачають перевезення морським транспортом, і шість інших умов, що можуть бути застосовані до продажу, які включають перевезення будь-яким видом транспорту, у тому числі декількома видами (FAC, СРТ, СІР, DAF, DDU, DDP).

Дванадцять умов купівлі-продажу, що передбачають транспортування товару, також можна розділити на "контракти відвантаження" і "контракти поставки". В контрактах відвантаження продавець передає товар у руки перевізника й організовує його транспортування, але саме перевезення товару здійснюється за рахунок покупця і на його ризик.

У контрактах поставки продавець відповідає за передачу товару перевізнику і організацію перевезення, причому перевезення здійснюється за рахунок продавця і на його ризик.

Сама Міжнародна торговельна палата пропонує поділяти всі умови поставки на чотири групи, причому до кожної групи входять умови, в скороченій назві яких перша буква відповідає назві групи. В кожну групу входять умови, що за головними положеннями схожі між собою:

1. Е - EXW. Товар передається покупцеві, але використання послуг перевізника прямо не передбачене.

2. F - FCA, FAS, FOB. Покупець несе всі витрати і ризики до передачі товару перевізнику.

3. С - CFR, СІF, СРТ, СІР. Покупець повинен здійснити поставку товару до перевізника, за свій рахунок забезпечити транспортування товару перевізником, і, за деякими типовими умовами, застрахувати товар. Покупець не бере на себе ризики, пов'язані з подіями, що мають місце після передачі товару перевізнику.

4. D - DAF, DES, DEQ, DDU, DDE. Покупець повинен передати товари перевізнику, забезпечити їхнє транспортування і нести всі ризики і витрати до прибуття товарів у країну призначення.

ЮНСІТРАЛ і Віденська конвенція. На міждержавному рівні головна роль належить Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Укладена в 1980 році Віденська конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (надалі - Віденська конвенція) є плодом багатьох років роботи в рамках цієї організації.

Віденська конвенція стосується таких питань:

- що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;

- коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору;

- наслідки невиконання договору;

- неможливість виконання.

Віденська конвенція застосовується сторонами, якщо вони:

1) прямо не вказали в договорі, що Конвенція або якась її частина до них не застосовується, і

2) сторони договору знаходяться в двох різних державах:

- для обох цих держав Конвенція набрала сили, або

- для однієї з цих держав Конвенція набрала сили і сторони домовилися про те, що до їхньої угоди застосується саме право цієї держави, або

- для однієї з цих держав Конвенція набрала сили, і за нормами міжнародного приватного права застосовуваним до угоди є право цієї держави.