Кириченко Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (2002)

Щоб договір купівлі-продажу був укладений, необхідно:

1) щоб одна сторона договору запропонувала укласти договір на визначених умовах. Таку пропозицію укласти договір у торговій практиці прийнято називати офертою;

2) щоб інша сторона дала згоду укласти договір на тих умовах, що запропонувала перша сторона. Згоду укласти договір у торговій практиці прийнято називати акцептом.

Отже, щоб відбулася купівля-продаж, необхідно, щоб мали місце:

- оферта;

- акцепт.

У різних країнах по-різному підходять до питання про те, що можна вважати офертою або акцептом.

У Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) зазначено, що оферта - це дія (або бездіяльність) однієї зі сторін угоди, з яких очевидно, що вона бажає укласти договір купівлі-продажу.

Офертою вважаються тільки такі дії, що відповідають усім із зазначених нижче вимог:

1) оферта має бути пропозицією укласти договір;

2) вона повинна передбачати, що оферент буде пов'язаний її умовами у випадку акцепту. Публічне оголошення не є офертою, якщо тільки в ньому прямо не передбачено інше;

3) оферта має бути достатньо визначеною, вказувати на:

- товари;

- якість товарів;

- ціну товарів.



Віденська конвенція містить досить гнучкі правила встановлення "визначеності" оферти:

1) оферта вважається визначеною навіть тоді, коли товари просто "позначаються". Інших вимог у Віденській конвенції не передбачено;

2) оферта вважається визначеною, якщо вона:

- встановлює ціну або якість товару,

- передбачає порядок визначення ціни або якості.

Акцепт - дія (або бездіяльність) іншої сторони, з чого очевидно, що вона приймає умови, запропоновані в оферті.

Якщо сказане в акцепті істотно відрізняється від того, що сказано в оферті, такий акцепт є новою офертою. Якщо ж відмінності не суттєві, то відповідь на оферту визнається акцептом, якщо тільки оферент:

- не заперечить проти цього усно;

- не повідомить про це.

Зробити це оферент повинен протягом "розумного проміжку часу". Віденська конвенція не пояснює, що варто розуміти під "розумним проміжком часу". Вона також не містить вичерпного визначення поняття "істотні відмінності акцепту від оферти". Проте вона має перелік питань, що вважаються суттєвими. До таких питань належать:

- ціна;

- порядок платежу;

- якість і кількість товару;

- місце і термін поставки;

- обсяг відповідальності однієї зі сторін перед іншою;

- вирішення спорів.

Коли акцепт виражений у словах, то питання про те, чи мав він місце, зазвичай, не виникає.

Проте акцепт може бути виражений і через поведінку адресата оферти (через дії або бездіяльність)..

Віденська конвенція передбачає, що поведінка свідчить про акцепт тільки тоді, коли сторони про це домовилися заздалегідь. У всіх інших випадках поведінка може свідчити про акцепт тільки:

- в силу оферти, або

- в результаті практики, що сторони встановили у своїх взаємовідносинах, або

- в силу звичаю.