Грідасов В.М. Інвестування (2004)
Фінансові інвестиції
Термін "фінансові інвестиції” має кілька значень. Він означає купівлю акцій чи облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. Цим терміном також позначаються вкладення засобів У реальні активи, наприклад, машини, які необхідні для виробництва і продажу деякого товару. У своєму широкому значенні фінансові інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування зростання і розвитку економіки країни.
Простіше кажучи, фінансові інвестиції — це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, розраховуючи зберегти чи помножити величину доходу. Вільні кошти — не інвестиції, тому ЩО цінність готівки може бути "з'їдена" інфляцією, і вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ж ту суму коштів помістити на ощадний рахунок у банку, то їх можна назвати фінансовою інвестицією, тому що рахунок гарантує певний доход. Існують різноманітні форми вкладання капіталу, що розрізняються за рядом факторів, у цінні папери і нерухомість; у довгострокові зобов'язання; акції й опціони; з меншим чи більшим ризиком; на короткий чи тривалий термін; прямі чи непрямі.
Різні інвестиційні компанії переслідують у своїй політиці різну інвестиційну мету. Деякі комерційні організації, таким чином, суворо обмежують своє поле діяльності чи методи добору фінансових вкладень. Багато хто практикує дуже активне керування, що включає значні зміни портфеля з метою використання більш досконалих інвестиційних прогнозів. Інші використовують більш пасивні стратегії, приділяючи основну увагу потребам окремих клієнтів замість формування загального портфеля.
Нерідко виділяють досить великі класи фінансових інвестицій. Фонди фінансових вкладень в основному вносять кошти в короткострокові (як правило, менше одного року) цінні папери з фіксованим доходом, такі як банківські депозитні сертифікати, комерційні і казначейські векселі. Такі відкриті фонди дають змогу дрібному інвестору вийти на ринок короткострокових інструментів.
Інвестиційні інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або участь у компаніях на правах власника, законне право продати або купити визначену частку участі, називаються цінними паперами чи фондовими цінностями. Головні види фондових інвестицій — це облігації, акції й опціони.
Майновим вкладенням називається вкладання фінансових інвестицій у такі майнові цінності, як реальні активи компанії чи особисте майно. Реальні активи включають землю, будівлі, усе що постійно "прив'язане" до землі, особисте речовинне майно складається з таких предметів, як золоті речі, та з інших предметів, що служать об'єктами колекціонування. Вкладення у фондові цінності розповсюдженні дуже широко, але багато хто вкладає фінансові інвестиції в майнові цінності, що дає відчуття власності.
Прямі і непрямі інвестиції
Прямі інвестиції — це форма вкладень, що дає інвестору безпосереднє право власності на цінний папір чи майно. Наприклад, коли інвестор купує акцію, облігацію, коштовну монету або ділянку землі, щоб зберегти вартість грошей чи одержати доход, він здійснює пряме фінансове інвестування. Непряма інвестиція — це вкладення в портфель (набір) цінних паперів чи майнових цінностей. Можна також зробити непряме вкладення в майнові цінності, наприклад, купити пайову участь у компанії з обмеженою відповідальністю, що працює з нерухомістю, нафтовими свердловинами тощо. Багато інвесторів роблять прямі вкладення фінансових інвестицій, але й у непрямих є свої привабливі риси.
Високоризикові і малоризикові інвестиції
Іноді інвестиції розрізняють за ступенем ризику. В галузі фінансів під ризиком розуміють можливість того, що абсолютна або відносна величина прибутків на інвестицію виявиться менш очікуваною, інакше кажучи, термін "ризик" означає можливість підпорядкування небажаного результату.
Чим ширший розкид абсолютних або відносних значень прибутку на вкладені {сопіти, тим більший ризик, і навпаки. Індивідуальний інвестор має найширший набір інструментів за ступенем ризику, починаючи з державних цінних паперів, з якими пов'язаний найменший ризик, і закінчуючи товарами з дуже високим ризиком. У кожного типу розміщення капіталу є базові характеристики ризику, однак у кожному конкретному випадку ризик визначається конкретними особливостями даного інструмента. Наприклад, прийнято вважати, що вкладення в акції пов'язані з більш високим ризиком, ніж вкладення в облігації, проте можна без особливих зусиль знайти облігації з дуже високим ризиком — більшим, ніж вкладення акції солідних компаній.
фінансові інвестиції з низьким ризиком вважаються абсолютно безпечним засобом одержання певного доходу. Інвестиції з високим ризиком, навпаки, вважаються сукупними. Термінами "фінансове інвестування" і "спекуляція” означаються два різних підходи до інвестування, розуміється процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їхня вартість залишається стабільною і на них можна буде одержати не тільки позитивну величину доходу, а навіть і передбачуваний доход.
Спекуляція полягає в проведенні операцій з такими самими активами, але в ситуаціях, коли їхня майбутня вартість і рівень очікуваного доходу дуже ненадійні. Звичайно, при вищому ступені ризику від спекуляцій очікується і більший доход.
Короткострокові і довгострокові інвестиції
З погляду терміну дії інвестиції поділяються на коротко- та довгострокові. Термін короткострокових інвестицій звичайно минає протягом року; довгострокові інвестиції розраховані на термін більше року, чи як, наприклад, звичайні акції, взагалі не обмежені певним терміном. Так, депозитний сертифікат з терміном б місяців — це інструмент для короткострокового вкладення, а облігація з терміном погашення 20 років — інструмент довгострокового вкладення. Однак, купивши довгостроковий цінний папір і продавши його через 6 місяців, інвестор використовує довгостроковий інструмент для короткострокових цілей. Отже, інвестор вибирає термін вкладення фінансових інвестицій, на який він хоче вкласти гроші. Наприклад, якщо в інвестора є сума, яка не буде йому потрібна протягом найближчих 6-ти місяців; інвестор, якому виповнилося сорок років, бажає купити облігації якої-небудь компанії з терміном 20 років. Розмежування видів інвестицій за терміновістю необхідне також і з погляду оподатковування. Хоч сучасне податкове законодавство не робить розмежувань між прибутками і збитками за коротко- і довгострокових фінансовими інвестиціями, не виключено, що надалі ці розмежування будуть відновлені в тому самому вигляді, в якому вони існували до прийняття Закону про податкову реформу.
Особи, що надають грошові ресурси, можуть передавати їх тим, хто пред'являє попит на них, через фінансові інститути, через фінансовий ринок або прямо. Фінансові інститути можуть брати участь у роботі фінансових ринків як на стороні попиту, так і на
стороні пропозиції. Короткостроковий сектор фінансового ринку називається грошовим доходом, довгостроковий — ринком капіталів, на ньому переважають фондові біржі.
Учасники інвестиційного проекту — держава, компанії і приватні особи, причому кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.
Процес фінансового інвестування можна показати на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Процес фінансового інвестування
Як видно, фінансові установи одночасно беруть участь у роботі фінансових ринків і виступають посередниками між тими, хто надає кошти, і тими, хто має на них попит. Хоч стрілка на рисунку показує напрямок тільки від пропозиції до попиту, при деяких видах інвестиційних угод, наприклад у разі продажу облігацій, основна сума позики, у кінцевому рахунку, повертається від позичальника до кредитора.
Постановка цілей інвестування Як тільки інвестор виконав попередні умови і чітко визначив фінансові завдання, йому варто установити мету інвестування — конкретно визначити періоду розміри, форму і ризик, пов'язані з бажаним рівнем прибутковості. Ця мета повинна не тільки відповідати загальним фінансовим даним, а й виконаним.
СЛІД володіти відповідною початковою сумою для вкладення і мати уявлення про те, яка норма прибутковості забезпечить досягнення поставленої мети.
Оцінювання результатів від інвестицій Перед тим як вибрати напрямок фінансових інвестицій, необхідно оцінити його з погляду мети вкладення. Для цього варто виробити уявлення про можливу прибутковість і ризик кожного з фінансових інструментів, оскільки всі вони потребують визначення передбачуваної вартості. Результатом процесу оцінювання повинні стати конкретні параметри прибутковості, ризику і ціни даного інструмента.
Вибір конкретного варіанта інвестування Дуже важливо вибрати варіант вкладення грошей, тому що саме в цей момент визначається хід подальших дій інвестора і від нього значною мірою залежить успіх у досягненні мети. Кращим варіантом може виявитися не обов'язково той, який просто забезпечує максимум річних дивідендів, можна купити звичайну акцію компанії з найвищим очікуваним прибутком. Якщо ж фірма, що випустила цю акцію, збанкрутує, то акціонер втратить усі вкладені гроші. Щоб успішно керувати вкладеннями, вкрай важливо уважно вибирати фінансові інструменти, щоб вони відповідали поставленим мети і характеризувалися прийнятними рівнями прибутковості, ризику і ціни.
Короткострокові інструменти Короткострокові інструменти — це ощадні інструменти з терміном до 1 року і на рік. Найважливішими інструментами такого роду є ощадні депозити в банках і рахунках НАУ, депозитні рахунки грошового ринку, цінні папери взаємних фондів, депозитні сертифікати, короткострокові комерційні папери, казначейські векселі, боргові зобов'язання центральних агентств і ощадні облігації серії Н. Нерідко такі інструменти виходять, щоб "прилаштувати" на час вільні гроші і мати на них певний доход, поки не підібрали придатні довгострокові інструменти; інакше кажучи, вони служать резервом ліквідних засобів чи готівки, оскільки ризик цим інструментом невеликий чи взагалі відсутній, ним широко користуються ті, хто хоче що-небудь заробити на тимчасово вільній сумі, а також інвестори консервативного складу, які, як правило, починають вкладати гроші з використанням; короткострокових інструментів.
Короткострокові інструменти зручні не ТІЛЬКИ розміщення вільних грошей, а й самі по собі здатні знизити ризик усього портфеля інвестора, тому що можуть придатися для термінової потреби в коштах, а це важлива функція будь-яких фінансових інвестицій. Фахівці з фінансового заходу звичайно радять індивідуальному інвестору з чисто практичних міркувань тримати в короткострокових інструментах суму, еквівалентну чистому доходу за останні трищість місяців (після сплати податків), щоб мати можливість оплачувати непередбачені видатки. Такі видатки можуть бути пов'язані із втратою роботи, а це може статися в той момент, коли у разі придбання більш довгострокові цінних паперів можна втратити багато грошей і опиниться у важкій фінансовій ситуації.
Звичайні акції Звичайні акції — це інструменти для вкладення в акціонерний капітал, що дає право власності на його частину. Доход на звичайну акцію буває двох видів: періодичні надходження дивідендів, які фірма виплачує власникам своїх акцій, і курсовий доход, що виникає з різниці курсів акцій при продажу і купівлі. Звичайна акція дає величезну кількість всіляких поєднань прибутковості і ризику; вона є третім за ступенем популярності фінансовим інструментом після короткострокових цінних паперів і володіння житловими будинками.
Папери з фіксованими доходами До цінних паперів з фіксованим доходом відносять групу фінансових інструментів, що приносять періодичний доход їхній твердій ставці. А при деяких з цих цінних паперів ставка доходу гарантована або обговорюється, але не гарантується. Ці папери завдяки властивості приносити фіксований доход звичайно особливо популярні в періоди високих ставок позикового відсотка, як було, наприклад, у 70—80-х роках. Головні види цінних паперів з фіксованим доходом — облігації, привілейовані і конвертовані, чи оборотні, акції.
Облігації
Облігації — це боргові документи корпорацій і уряду. Власник облігації одержує доход за заздалегідь обговореною ставкою, який звичайно виплачується раз на півроку, плюс номенклатурна вартість облігацій. Зрозуміло, інвестор може купити і продати облігацію до терміну погашення за курсом, який відрізнятиме від
номіналу. Завдяки поєднанню доступності і ризику ці папери так само популярні серед інвесторів, як і звичайні акції.
Привілейовані акції Привілейовані акції так само, як і звичайні акції, дають право власності на частку капіталу корпорації. На відміну від звичайної акції, привілейована приносить заздалегідь обговорений доход у вигляді дивідендів, що виплачуються обов'язково до того, як виплачуються дивіденди власникам звичайних акцій тієї самої корпорації. Як правило, інвестори купують їх заради дивідендів, але по них можна також одержувати курсові доходи.
Конвертовані, чи оборотні, цінні папери Конвертовані цінні папери — це особливий вид паперів з фіксованим доходом ( облігація чи привілейована акція), як інвестору дає змогу обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. Оборотні облігації і оборотні привілейовані акції — це фінансові інструменти, які залучають для інвесторів, тому що вони поєднують фіксований доход (відсотки з облігацій чи дивіденди з привілейованих акцій) з потенційною можливістю одержання курсових доходів (доход від приросту капіталу), характерних для звичайних акцій. Це головні риси оборотних цінних паперів.
Спекулятивні інвестиційні інструменти Спекулятивні інвестиційні інструменти в цілому характеризуються високим рівнем ризику. Як правило, вони випускаються під неіснуючі чи недостовірні проекти, сумнівні доходи, нестабільні ринкові оцінювання. У зв'язку з ризиком, вищим за середній, очікувана норма прибутковості за цими інструментами також висока. Головні види спекулятивних інструментів представлені опціонами, товарними та фінансовими ф'ючерсними і реальними речовинними активами.
Опціони "права", ордери, опціони "пут”і "колл"
Цінні папери, що дають інвестору особливе право купити чи продати інший цінний папір (чи актив) за визначеним курсом у межах встановленого терміну, називаються опціонами. Інвестори купують їх з різних причин і користуються ними по-різному. Найчастіше опціони купуються в розрахунку на гру на очікуваному зростанні (зниженні) курсової вартості звичайних акцій. Але оскільки тенденція зміни курсової вартості звичайних акцій достатньо не визначена, покупцеві опціону не гарантується який-небудь прибуток, і він може втратити всю вкладену ним суму, або тому, що опціон не буде визнаний невигідним, або tomу, що
термін його закінчиться.
Опціони купують не тільки з метою спекуляції, а й для за хисту зроблених вкладень від утрат.
Є три головних типи опціонів: 1) "права"; 2) ордери, чи варанти; 3) "пут” і "колл". "Права" — це опціон на купівлю визначеної частки нового випуску звичайних акцій того самого емітента за курсом, нижчим від ринкового, протягом короткого терміну — як правило, одного-двох місяців. Наприклад, можна одержати "права" на купівлю акцій, потоковий курс яких становить 55 доларів на умовах 50 доларів за акцію і пропорції обміну "прав" на акцію 10:1 (тобто кожне "право” означає можливість купити одну десяту звичайної акції). Ордер, чи варант, схожий на "права", але відрізняється тим, що дає можливість своєму власникові купити одну чи більше звичайних акцій за курсом, який на момент придбання самого ордера обов'язково встановлюється вищим від ринкового, протягом тривалого терміну — як правило, від 2 до 10 років і навіть більше. Наприклад, власник варанта компанії "Дженерал меньюфекчуринг" може купити три акції компанії, що зараз продаються до 70 доларів за штуку, за курсом 80 доларів, у будь-який час до 31 грудня 2003 р.
Опціони "пут" і "колл" значно поширилися в останні 15 років. Опціон "пут" надає право продати 100 звичайних акцій компанії за заздалегідь визначеним курсом до настання встановленої дати. Більшість опціонів "пут" і "колл" розраховані на термін від одного до дев'яти місяців, рідше — до одного року. Ціни виконання за опціонами "пут" і "колл" призначаються близько до потокового ринковогб курсу звичайних акцій на дату випуску опціону. Інвестори купують опціони "пут”, коли очікується зниження курсу, а опціони "колл" — коли очікується підвищення. Наприклад, опціон "колл" надає право купити 100 акцій компанії "Стейбл індастриз" за ціною виконання ЗО доларів за штуку. Власник такого опціону може купити в будь-який момент до завершення зазначеного терміну 100 акцій "Стейбл” по 300 доларів, скільки вони не коштували б на ринку. Хоч опціони "пут" і "колл" прийнято вважати спекулятивними інструментами, їх можна також використовувати для захисту фінансового стану інвестора від втрат.
Товарні і фінансові ф'ючерси і реальні активи
Ще одна фінансова група спекулятивних фінансових інструментів — це товарні і фінансові ф'ючерси, а також реальні активи. Товарні і фінансові ф'ючерсні контракти — це зобов'язання, що мають юридичну чинність і полягають у тому, що продавці таких контрактів пропонують, а покупці купують іноземну валюту чи цінний папір. Торгівля товарними і фінансовими ф’ючерсами — це діяльність високоспеціалізована і пов’язана з великим ризиком, тому що можливість одержати прибуток за цими угодами залежить від безлічі неконтрольованих факторів, що наявні в сфері міжнародного життя і загальноекономічної кон'юнктури. Навпаки, реальні активи — це речовинне майно, крім нерухомості, тобто те, що можна відчувати руками, наприклад золото й інші дорогоцінні метали, діаманти, колекційні предмети мистецтва й антикваріату. У ці спекулятивні інструменти гроші вкладаються з розрахунку на підвищення цін; разом з тим, знаходячись у руках власника, вони роблять йому певне психологічне чи естетичне задоволення.
Інструменти, захищені від податків, і компанії з обмеженою відповідальністю
Відповідно до положень федерального податкового законодавства, на деякі види інвестиційних інструментів накладаються пільги, які неможливі при інших формах інвестицій. Наприклад, процентний доход з більшості випусків муніципальних облігацій взагалі не обкладається податком, а сплата податку по доходу з інвестиції іде на пенсійні рахунки.
Оскільки ставки особистого прибуткового податку можуть досягати 33%, багато інвесторів розуміють, що ставки прибутковості інвестицій з урахуванням виплачених податків будуть значно вищими, якщо користуватися інструментами, що захищають доходи від податків. Участь у капіталі компаній з обмеженою відповідальністю може виявитися вигідною для тих, хто робить пасивні вкладення засобів при обмеженій відповідальності за зобов'язаннями, але з правом активної участі в професійному керуванні компанією, щоб при підрахунку своїх податкових зобов'язань показувати результати господарчої діяльності — прибутки чи збитки (за певних умов).
Використана література: Грідасов, В.М. Інвестування: Навчальний посібник. / В.М. Грідасов, С.В. Кривченко, О.Є. Ісаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2004
Простіше кажучи, фінансові інвестиції — це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, розраховуючи зберегти чи помножити величину доходу. Вільні кошти — не інвестиції, тому ЩО цінність готівки може бути "з'їдена" інфляцією, і вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ж ту суму коштів помістити на ощадний рахунок у банку, то їх можна назвати фінансовою інвестицією, тому що рахунок гарантує певний доход. Існують різноманітні форми вкладання капіталу, що розрізняються за рядом факторів, у цінні папери і нерухомість; у довгострокові зобов'язання; акції й опціони; з меншим чи більшим ризиком; на короткий чи тривалий термін; прямі чи непрямі.
Різні інвестиційні компанії переслідують у своїй політиці різну інвестиційну мету. Деякі комерційні організації, таким чином, суворо обмежують своє поле діяльності чи методи добору фінансових вкладень. Багато хто практикує дуже активне керування, що включає значні зміни портфеля з метою використання більш досконалих інвестиційних прогнозів. Інші використовують більш пасивні стратегії, приділяючи основну увагу потребам окремих клієнтів замість формування загального портфеля.
Нерідко виділяють досить великі класи фінансових інвестицій. Фонди фінансових вкладень в основному вносять кошти в короткострокові (як правило, менше одного року) цінні папери з фіксованим доходом, такі як банківські депозитні сертифікати, комерційні і казначейські векселі. Такі відкриті фонди дають змогу дрібному інвестору вийти на ринок короткострокових інструментів.
Інвестиційні інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або участь у компаніях на правах власника, законне право продати або купити визначену частку участі, називаються цінними паперами чи фондовими цінностями. Головні види фондових інвестицій — це облігації, акції й опціони.
Майновим вкладенням називається вкладання фінансових інвестицій у такі майнові цінності, як реальні активи компанії чи особисте майно. Реальні активи включають землю, будівлі, усе що постійно "прив'язане" до землі, особисте речовинне майно складається з таких предметів, як золоті речі, та з інших предметів, що служать об'єктами колекціонування. Вкладення у фондові цінності розповсюдженні дуже широко, але багато хто вкладає фінансові інвестиції в майнові цінності, що дає відчуття власності.
Прямі і непрямі інвестиції
Прямі інвестиції — це форма вкладень, що дає інвестору безпосереднє право власності на цінний папір чи майно. Наприклад, коли інвестор купує акцію, облігацію, коштовну монету або ділянку землі, щоб зберегти вартість грошей чи одержати доход, він здійснює пряме фінансове інвестування. Непряма інвестиція — це вкладення в портфель (набір) цінних паперів чи майнових цінностей. Можна також зробити непряме вкладення в майнові цінності, наприклад, купити пайову участь у компанії з обмеженою відповідальністю, що працює з нерухомістю, нафтовими свердловинами тощо. Багато інвесторів роблять прямі вкладення фінансових інвестицій, але й у непрямих є свої привабливі риси.
Високоризикові і малоризикові інвестиції
Чим ширший розкид абсолютних або відносних значень прибутку на вкладені {сопіти, тим більший ризик, і навпаки. Індивідуальний інвестор має найширший набір інструментів за ступенем ризику, починаючи з державних цінних паперів, з якими пов'язаний найменший ризик, і закінчуючи товарами з дуже високим ризиком. У кожного типу розміщення капіталу є базові характеристики ризику, однак у кожному конкретному випадку ризик визначається конкретними особливостями даного інструмента. Наприклад, прийнято вважати, що вкладення в акції пов'язані з більш високим ризиком, ніж вкладення в облігації, проте можна без особливих зусиль знайти облігації з дуже високим ризиком — більшим, ніж вкладення акції солідних компаній.
фінансові інвестиції з низьким ризиком вважаються абсолютно безпечним засобом одержання певного доходу. Інвестиції з високим ризиком, навпаки, вважаються сукупними. Термінами "фінансове інвестування" і "спекуляція” означаються два різних підходи до інвестування, розуміється процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їхня вартість залишається стабільною і на них можна буде одержати не тільки позитивну величину доходу, а навіть і передбачуваний доход.
Спекуляція полягає в проведенні операцій з такими самими активами, але в ситуаціях, коли їхня майбутня вартість і рівень очікуваного доходу дуже ненадійні. Звичайно, при вищому ступені ризику від спекуляцій очікується і більший доход.
Короткострокові і довгострокові інвестиції
З погляду терміну дії інвестиції поділяються на коротко- та довгострокові. Термін короткострокових інвестицій звичайно минає протягом року; довгострокові інвестиції розраховані на термін більше року, чи як, наприклад, звичайні акції, взагалі не обмежені певним терміном. Так, депозитний сертифікат з терміном б місяців — це інструмент для короткострокового вкладення, а облігація з терміном погашення 20 років — інструмент довгострокового вкладення. Однак, купивши довгостроковий цінний папір і продавши його через 6 місяців, інвестор використовує довгостроковий інструмент для короткострокових цілей. Отже, інвестор вибирає термін вкладення фінансових інвестицій, на який він хоче вкласти гроші. Наприклад, якщо в інвестора є сума, яка не буде йому потрібна протягом найближчих 6-ти місяців; інвестор, якому виповнилося сорок років, бажає купити облігації якої-небудь компанії з терміном 20 років. Розмежування видів інвестицій за терміновістю необхідне також і з погляду оподатковування. Хоч сучасне податкове законодавство не робить розмежувань між прибутками і збитками за коротко- і довгострокових фінансовими інвестиціями, не виключено, що надалі ці розмежування будуть відновлені в тому самому вигляді, в якому вони існували до прийняття Закону про податкову реформу.
Особи, що надають грошові ресурси, можуть передавати їх тим, хто пред'являє попит на них, через фінансові інститути, через фінансовий ринок або прямо. Фінансові інститути можуть брати участь у роботі фінансових ринків як на стороні попиту, так і на
стороні пропозиції. Короткостроковий сектор фінансового ринку називається грошовим доходом, довгостроковий — ринком капіталів, на ньому переважають фондові біржі.
Учасники інвестиційного проекту — держава, компанії і приватні особи, причому кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.
Процес фінансового інвестування можна показати на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Процес фінансового інвестування
Як видно, фінансові установи одночасно беруть участь у роботі фінансових ринків і виступають посередниками між тими, хто надає кошти, і тими, хто має на них попит. Хоч стрілка на рисунку показує напрямок тільки від пропозиції до попиту, при деяких видах інвестиційних угод, наприклад у разі продажу облігацій, основна сума позики, у кінцевому рахунку, повертається від позичальника до кредитора.
Постановка цілей інвестування Як тільки інвестор виконав попередні умови і чітко визначив фінансові завдання, йому варто установити мету інвестування — конкретно визначити періоду розміри, форму і ризик, пов'язані з бажаним рівнем прибутковості. Ця мета повинна не тільки відповідати загальним фінансовим даним, а й виконаним.
СЛІД володіти відповідною початковою сумою для вкладення і мати уявлення про те, яка норма прибутковості забезпечить досягнення поставленої мети.
Вибір конкретного варіанта інвестування Дуже важливо вибрати варіант вкладення грошей, тому що саме в цей момент визначається хід подальших дій інвестора і від нього значною мірою залежить успіх у досягненні мети. Кращим варіантом може виявитися не обов'язково той, який просто забезпечує максимум річних дивідендів, можна купити звичайну акцію компанії з найвищим очікуваним прибутком. Якщо ж фірма, що випустила цю акцію, збанкрутує, то акціонер втратить усі вкладені гроші. Щоб успішно керувати вкладеннями, вкрай важливо уважно вибирати фінансові інструменти, щоб вони відповідали поставленим мети і характеризувалися прийнятними рівнями прибутковості, ризику і ціни.
Короткострокові інструменти Короткострокові інструменти — це ощадні інструменти з терміном до 1 року і на рік. Найважливішими інструментами такого роду є ощадні депозити в банках і рахунках НАУ, депозитні рахунки грошового ринку, цінні папери взаємних фондів, депозитні сертифікати, короткострокові комерційні папери, казначейські векселі, боргові зобов'язання центральних агентств і ощадні облігації серії Н. Нерідко такі інструменти виходять, щоб "прилаштувати" на час вільні гроші і мати на них певний доход, поки не підібрали придатні довгострокові інструменти; інакше кажучи, вони служать резервом ліквідних засобів чи готівки, оскільки ризик цим інструментом невеликий чи взагалі відсутній, ним широко користуються ті, хто хоче що-небудь заробити на тимчасово вільній сумі, а також інвестори консервативного складу, які, як правило, починають вкладати гроші з використанням; короткострокових інструментів.
Короткострокові інструменти зручні не ТІЛЬКИ розміщення вільних грошей, а й самі по собі здатні знизити ризик усього портфеля інвестора, тому що можуть придатися для термінової потреби в коштах, а це важлива функція будь-яких фінансових інвестицій. Фахівці з фінансового заходу звичайно радять індивідуальному інвестору з чисто практичних міркувань тримати в короткострокових інструментах суму, еквівалентну чистому доходу за останні трищість місяців (після сплати податків), щоб мати можливість оплачувати непередбачені видатки. Такі видатки можуть бути пов'язані із втратою роботи, а це може статися в той момент, коли у разі придбання більш довгострокові цінних паперів можна втратити багато грошей і опиниться у важкій фінансовій ситуації.
Звичайні акції Звичайні акції — це інструменти для вкладення в акціонерний капітал, що дає право власності на його частину. Доход на звичайну акцію буває двох видів: періодичні надходження дивідендів, які фірма виплачує власникам своїх акцій, і курсовий доход, що виникає з різниці курсів акцій при продажу і купівлі. Звичайна акція дає величезну кількість всіляких поєднань прибутковості і ризику; вона є третім за ступенем популярності фінансовим інструментом після короткострокових цінних паперів і володіння житловими будинками.
Папери з фіксованими доходами До цінних паперів з фіксованим доходом відносять групу фінансових інструментів, що приносять періодичний доход їхній твердій ставці. А при деяких з цих цінних паперів ставка доходу гарантована або обговорюється, але не гарантується. Ці папери завдяки властивості приносити фіксований доход звичайно особливо популярні в періоди високих ставок позикового відсотка, як було, наприклад, у 70—80-х роках. Головні види цінних паперів з фіксованим доходом — облігації, привілейовані і конвертовані, чи оборотні, акції.
Облігації
Облігації — це боргові документи корпорацій і уряду. Власник облігації одержує доход за заздалегідь обговореною ставкою, який звичайно виплачується раз на півроку, плюс номенклатурна вартість облігацій. Зрозуміло, інвестор може купити і продати облігацію до терміну погашення за курсом, який відрізнятиме від
номіналу. Завдяки поєднанню доступності і ризику ці папери так само популярні серед інвесторів, як і звичайні акції.
Привілейовані акції Привілейовані акції так само, як і звичайні акції, дають право власності на частку капіталу корпорації. На відміну від звичайної акції, привілейована приносить заздалегідь обговорений доход у вигляді дивідендів, що виплачуються обов'язково до того, як виплачуються дивіденди власникам звичайних акцій тієї самої корпорації. Як правило, інвестори купують їх заради дивідендів, але по них можна також одержувати курсові доходи.
Конвертовані, чи оборотні, цінні папери Конвертовані цінні папери — це особливий вид паперів з фіксованим доходом ( облігація чи привілейована акція), як інвестору дає змогу обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. Оборотні облігації і оборотні привілейовані акції — це фінансові інструменти, які залучають для інвесторів, тому що вони поєднують фіксований доход (відсотки з облігацій чи дивіденди з привілейованих акцій) з потенційною можливістю одержання курсових доходів (доход від приросту капіталу), характерних для звичайних акцій. Це головні риси оборотних цінних паперів.
Спекулятивні інвестиційні інструменти Спекулятивні інвестиційні інструменти в цілому характеризуються високим рівнем ризику. Як правило, вони випускаються під неіснуючі чи недостовірні проекти, сумнівні доходи, нестабільні ринкові оцінювання. У зв'язку з ризиком, вищим за середній, очікувана норма прибутковості за цими інструментами також висока. Головні види спекулятивних інструментів представлені опціонами, товарними та фінансовими ф'ючерсними і реальними речовинними активами.
Опціони "права", ордери, опціони "пут”і "колл"
Цінні папери, що дають інвестору особливе право купити чи продати інший цінний папір (чи актив) за визначеним курсом у межах встановленого терміну, називаються опціонами. Інвестори купують їх з різних причин і користуються ними по-різному. Найчастіше опціони купуються в розрахунку на гру на очікуваному зростанні (зниженні) курсової вартості звичайних акцій. Але оскільки тенденція зміни курсової вартості звичайних акцій достатньо не визначена, покупцеві опціону не гарантується який-небудь прибуток, і він може втратити всю вкладену ним суму, або тому, що опціон не буде визнаний невигідним, або tomу, що
термін його закінчиться.
Опціони купують не тільки з метою спекуляції, а й для за хисту зроблених вкладень від утрат.
Є три головних типи опціонів: 1) "права"; 2) ордери, чи варанти; 3) "пут” і "колл". "Права" — це опціон на купівлю визначеної частки нового випуску звичайних акцій того самого емітента за курсом, нижчим від ринкового, протягом короткого терміну — як правило, одного-двох місяців. Наприклад, можна одержати "права" на купівлю акцій, потоковий курс яких становить 55 доларів на умовах 50 доларів за акцію і пропорції обміну "прав" на акцію 10:1 (тобто кожне "право” означає можливість купити одну десяту звичайної акції). Ордер, чи варант, схожий на "права", але відрізняється тим, що дає можливість своєму власникові купити одну чи більше звичайних акцій за курсом, який на момент придбання самого ордера обов'язково встановлюється вищим від ринкового, протягом тривалого терміну — як правило, від 2 до 10 років і навіть більше. Наприклад, власник варанта компанії "Дженерал меньюфекчуринг" може купити три акції компанії, що зараз продаються до 70 доларів за штуку, за курсом 80 доларів, у будь-який час до 31 грудня 2003 р.
Опціони "пут" і "колл" значно поширилися в останні 15 років. Опціон "пут" надає право продати 100 звичайних акцій компанії за заздалегідь визначеним курсом до настання встановленої дати. Більшість опціонів "пут" і "колл" розраховані на термін від одного до дев'яти місяців, рідше — до одного року. Ціни виконання за опціонами "пут" і "колл" призначаються близько до потокового ринковогб курсу звичайних акцій на дату випуску опціону. Інвестори купують опціони "пут”, коли очікується зниження курсу, а опціони "колл" — коли очікується підвищення. Наприклад, опціон "колл" надає право купити 100 акцій компанії "Стейбл індастриз" за ціною виконання ЗО доларів за штуку. Власник такого опціону може купити в будь-який момент до завершення зазначеного терміну 100 акцій "Стейбл” по 300 доларів, скільки вони не коштували б на ринку. Хоч опціони "пут" і "колл" прийнято вважати спекулятивними інструментами, їх можна також використовувати для захисту фінансового стану інвестора від втрат.
Товарні і фінансові ф'ючерси і реальні активи
Ще одна фінансова група спекулятивних фінансових інструментів — це товарні і фінансові ф'ючерси, а також реальні активи. Товарні і фінансові ф'ючерсні контракти — це зобов'язання, що мають юридичну чинність і полягають у тому, що продавці таких контрактів пропонують, а покупці купують іноземну валюту чи цінний папір. Торгівля товарними і фінансовими ф’ючерсами — це діяльність високоспеціалізована і пов’язана з великим ризиком, тому що можливість одержати прибуток за цими угодами залежить від безлічі неконтрольованих факторів, що наявні в сфері міжнародного життя і загальноекономічної кон'юнктури. Навпаки, реальні активи — це речовинне майно, крім нерухомості, тобто те, що можна відчувати руками, наприклад золото й інші дорогоцінні метали, діаманти, колекційні предмети мистецтва й антикваріату. У ці спекулятивні інструменти гроші вкладаються з розрахунку на підвищення цін; разом з тим, знаходячись у руках власника, вони роблять йому певне психологічне чи естетичне задоволення.
Відповідно до положень федерального податкового законодавства, на деякі види інвестиційних інструментів накладаються пільги, які неможливі при інших формах інвестицій. Наприклад, процентний доход з більшості випусків муніципальних облігацій взагалі не обкладається податком, а сплата податку по доходу з інвестиції іде на пенсійні рахунки.
Оскільки ставки особистого прибуткового податку можуть досягати 33%, багато інвесторів розуміють, що ставки прибутковості інвестицій з урахуванням виплачених податків будуть значно вищими, якщо користуватися інструментами, що захищають доходи від податків. Участь у капіталі компаній з обмеженою відповідальністю може виявитися вигідною для тих, хто робить пасивні вкладення засобів при обмеженій відповідальності за зобов'язаннями, але з правом активної участі в професійному керуванні компанією, щоб при підрахунку своїх податкових зобов'язань показувати результати господарчої діяльності — прибутки чи збитки (за певних умов).
Використана література: Грідасов, В.М. Інвестування: Навчальний посібник. / В.М. Грідасов, С.В. Кривченко, О.Є. Ісаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2004
