Макогон Ю.В. Митна справа (2005)
Метод за ціною угоди із ввезеними товарами
Митною вартістю ввезеного на митну територію країни товару є ціна угоди, фактично сплачена або підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання їм митного кордону країни. У даному випадку мова йде про продаж товару (сплата за ввезений товар), що передбачає його переміщення з країни експорту в країну імпорту, тобто про зовнішньоторговельну операцію купівлі-продажу, що вимагає наявності продавця, який бажає передати право власності на ввезені в країну товари за визначену суму, і покупця, згодного одержати дані товари у власність за цю суму. Таким чином, одним з основних критеріїв (необхідною умовою) застосування методу 1 є факт переходу права власності на ввезені в країну товари.
Якщо товар ввозиться в рахунок виконання угод, що не передбачають передачу на нього права власності від іноземного власника товару його українському одержувачеві, метод 1 для визначення митної вартості таких товарів не може бути застосований. До такого роду ситуацій можна віднести, зокрема, наступне:
— ввезені товари не є предметом продажу;
— ввіз подарунків, зразків і рекламних предметів, що поставляються безкоштовно;
— товари, ввезені на умовах консигнації для реалізації, що будуть продані після їх ввозу за рахунок постачальника;
— товари, ввезені дочірніми фірмами, філіями, представництвами, структурними підрозділами, що не є самостійними суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності;
— товари, ввезені з метою прокату, оренди або по найманню.
Термін «ціна сплачена» означає: якщо товари повністю оплачені до їхньої митної оцінки, тобто до дати прийняття декларації до митного оформлення, то саме ця величина повинна бути прийнята за основу для оцінки. Якщо до моменту митної оцінки оплата за оцінюваний товар ще не зроблена, то тоді як вихідна базу для визначення митної вартості буде застосовуватися ціна, що підлягає сплаті. Ціна, фактично сплачена або підлягаюча сплаті, означає суму всіх платежів за товар покупця продавцеві або третій особі, але на користь продавця, тобто всіх прямих і непрямих платежів.
У законодавчих документах по митній вартості не встановлюється, в якому виді повинен бути здійснений платіж за ввезений товар. Платежі можуть бути здійснені в будь-якій дозволеній законодавством країни формі. Це можуть бути розрахунки шляхом банківських переведень, застосування акредитивних, вексельних та інших форм розрахунків. При розрахунках учасників угоди можуть зустрічатися так звані непрямі платежі третім особам на користь продавця ввезених товарів. Такі платежі включають оплату покупцем боргів продавця третій стороні.
Відповідно до українського митного законодавства всі розрахунки по митних платежах здійснюються на дату прийняття митної декларації до оформлення (якщо не передбачено інше). Саме на цю дату при визначенні митної вартості виробляється перерахування іноземної валюти, в якій здійснювалися розрахунки по угоді, у валюту України.
Дуже важливе значення для точної митної оцінки товару має правильне визначення «місця ввозу» товару на митну територію країни, тому що в ціну угоди включаються витрати по доставці товару до аеропорту, порту або іншого місця ввозу на територію країни (у випадку, якщо дані витрати не ввійшли в ціну угоди).
З урахуванням того, що в законодавчому визначенні терміна "митна вартість» істотне значення має момент перетинання митного кордону України, наказом ГТСУ № 307 від 09.07.97 р. для цілей визначення митної вартості встановлений момент перетинання митного кордону України для різних видів транспорту. У
тому числі:
для авіаперевезень:
• при експорті — завершення митного оформлення в аеропорту, в якому відбувається навантаження,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в першому аеропорту на території України, в якому виробляється розвантаження або перевантаження товарів, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього аеропорту;
для морських і річкових перевезень:
• при експорті — виробництво або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в першому порту розвантаження або перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього порту;
• для товару, що доставляється поштою: виробництво митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну;
• для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі залізничним і автомобільним):
• при експорті — виробництво або завершення митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.
У ціну угоди (основу для розрахунку митної вартості по методу 1) включаються визначені компоненти. Необхідно відмітити що визначені законом компоненти підлягають включенню в митну вартість ввезених товарів тільки в тому випадку, якщо вони раніше не були в неї включені. При цьому до ціни, фактично сплаченої або підлягаючій сплаті, при визначенні митної вартості не можна додавати жодні інші компоненти, за винятком установлених законом. Крім того, такі донарахування повинні бути підтверджені документально, тобто додаватися до ціни угоди на основі об'єктивних і підлягаючих кількісній оцінці даних. В іншому випадку митна вартість не може бути визначена за методом 1.
Докладніше зупинимося на змісті кожного з видів установлених законом додаткових донарахувань.
Витрати по доставці товарів складаються з:
— вартості транспортування;
— витрат по навантаженню, вивантаженню, перевантаженню і перевалці товарів;
— витрат на страхування.
Як уже відзначалося, транспортні витрати підлягають включенню в митну вартість товару, якщо використовуються умови постачання, відповідно з якими обов'язки по транспортуванню до місця ввозу в Україну (повністю або частково) покладаються на покупця, наприклад, EXW, FOB-порт країни експорту або третьої країни (DAF-польсько-білоруська границя тощо). Необхідно звернути увагу, що у випадку доставки товару відповідно до умов постачання, EXW, FAS («Инкотермс-90») в обов'язок покупця входить виконання за власний рахунок митних формальностей країні вивозу, тобто в митну вартість, крім власне витрат на транспортування, у подібному випадку необхідно включати витрати покупця, понесені ним у зв'язку з митним оформленням товару в країні його експорту.
Якщо перевезення здійснюється різними видами транспорту, то враховуються витрати на кожен вид транспортних засобів. У транспортні витрати необхідно також включати надбавки до фрахту, витрати на оформлення товаросупроводжувальних документів, витрати на підтримку під час перевезення товарів відповідної температури, вологості, на вентиляцію (тобто витрат, необхідних для забезпечення їхньої збереженості).
Як документальне підтвердження транспортних витрат, що підлягають включенню в ціну угоди, митному органові мають бути представлені договір на перевезення, рахунки і банківські документи, що підтверджують факт їхньої оплати (якщо вони на момент митного оформлення оплачені).
Якщо товар доставляється власним транспортом покупця або безоплатно, то в митну вартість включається сума витрат на транспортування, розраховане виходячи з тарифів, що діють у період перевезення вантажу відповідним видом транспорту найбільш великих фірм-перевізників, або на підставі даних бухгалтерського обліку покупця (калькуляції витрат на перевезення товару, підписаної керівником підприємства і головним бухгалтером).
Якщо доставка товару здійснюється за рахунок покупця, при перевантаженні товару по шляху з одного транспортного засобу на інший, його вивантаженні по шляху проходження тощо, витрати мають бути включені в митну вартість. У випадку перебування товару на складі (наприклад, при перевантаженні в третій країні із судна на автомобіль товар зберігався на складі 3 дні) витрати за його збереження також необхідно включати в митну вартість.
Витрати на страхування на період транспортування товару підлягають включенню в його митну вартість.
Комісійні і брокерські винагороди, за винятком комісійних по закупівлі товару. У тому випадку, якщо учасники угоди удаються до послуг посередника (агента), необхідно визначити, включати винагороду агента в митну чи вартість ні. Закон установлює, що в митну вартість включаються витрати, що зроблені продавцем для того, щоб знайти покупця, тобто комісійні витрати винагороди за продаж товару. Звичайно такі витрати вже знаходяться в ціні продавця, але якщо вони не ввійшли в цю ціну, то їх необхідно дорахувати на підставі відповідних договорів з посередниками, рахунків і платіжних документів. Комісійні по закупівлі товару в митну вартість не включаються.
Витрати покупця на контейнери, тару й упакування. У митну вартість повинні включатися витрати покупця на тару й упакування в тому випадку, якщо вони раніше не були включені в ціну угоди і якщо відповідно до ТН ВЕД вони розглядаються як єдине ціле з оцінюваними товарами. Наприклад, якщо товар поставляється в упакуванні, що становить єдине ціле з товаром (пиво в скляних пляшках), то товар і упакування класифікуються в одній тарифній позиції (однієї позиції ТН ВЕД). У цьому випадку витрати на упакування включаються в митну вартість оцінюваного товару (пива). Якщо товар поставляється в цистерні, що є поворотною тарою і класифікується по різних з товаром позиціях ТН ВЕД, вартість такої тари, якщо вона не ввійшла в ціну угоди повинна бути врахована за позицією «Витрати на доставку (транспортування)».
Товари і послуги, надані покупцем продавцеві безкоштовно або за зниженими цінами. Даним пунктом установлюються перелік товарів і послуг, вартість яких необхідно включати в митну вартість товару; у нього входять:
— сировина, матеріали, деталі, напівфабрикати та інші комплектуючі, що є складовою частиною оцінюваних товарів;
— інструменти, штампи, форми та інші подібні предмети, використані при виробництві оцінюваних товарів;
— матеріали, витрачені при виробництві оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо і т. ін.);
— інженерна розробка, дослідно-конструкторські роботи, дизайн, художнє оформлення, ескізи і креслення, виконані поза територією України і безпосередньо необхідні для виробництва оцінюваних товарів.
Звичайно ці компоненти варто включати в митну вартість, коли оцінювані товари ввозяться, в рахунок виконання договору підряду на їхнє виготовлення з матеріалу замовника (як продукти переробки), тобто коли замовником (українським покупцем) прямо або побічно були надалі іноземному продавцеві безкоштовно (за зниженою ціною) товари (послуги) з метою використання їх для виробництва і/або продажу на вивіз в Україні оцінюваних товарів, включаючи надання покупцем устаткування в оренду продавцеві. Такого роду товари (послуги) можуть надаватися і побічно. Наприклад, покупець дає вказівку своїй філії, розташованій у третій країні, про постачання комплектуючих виробів продавцеві для виробництва закуповуваних товарів.
Обов'язковою умовою для включення в митну вартість витрат по цій статті є вимога, щоб товари і послуги, що поставляються покупцем іноземному продавцеві, використовувалися останнім при виробництві і продажі в Україні оцінюваних товарів. Проілюструємо це таким прикладом: український покупець тканини в третій країні здобуває бавовну, що поставляється безкоштовно виробникові тканини. При продажу тканини українському покупцеві виробник виставить рахунок, в якому до сплати буде пред'явлена сума без обліку вартості сировини (бавовни), однак при визначенні митної вартості тканини в неї має бути включена вартість бавовни. Як вартість донарахованих компонентів приймається ціна, за якою покупець придбав відповідний товар в особи, не пов'язаної з ним.
Ліцензійні або інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності. Як такі розглядається винагорода, виплачувана покупцем за користування правами на:
— виготовлення ввезених товарів (у тому числі зразків, «ноу-хау»);
— продаж на експорт ввезених товарів, у тому числі торговельних марок, товарних знаків;
— використання або перепродаж ввезених товарів (у тому числі патентів, авторських прав, технології виробництва, що представляє єдине ціле із ввезеними товарами).
Ліцензійні або інші платежі повинні додаватися до ціни угоди тільки в тому випадку, якщо вони:
а) стосуються ввезених товарів;
б) є умовами укладеної між продавцем і покупцем угоди купівлі-продажу.
Щоб стати власником ввезеного товару, покупець, крім власне оплати за товар, повинен заплатити за користування авторською власністю або здійснити ліцензійний платіж, при цьому неважливо, кому цей платіж має бути адресований.
Ліцензійні платежі за право на відтворення товару на території України в митну вартість не включаються.
Частина прямого або непрямого доходу продавця від
будь-яких наступних перепродаж, передачі або використання
оцінюваних товарів на території України. У випадку, якщо договором закупівлі-продажу передбачено, що частина прибутку, яку одержить покупець, буде повернута продавцеві (у будь-якій формі), то суму, що відповідає цій частині прибутку, необхідно включати в митну вартість ввезеного товару.
Якщо до моменту митного оформлення ця частина прибутку невідома, то до її встановлення товар може бути наданий декларантові в користування під забезпечення належних до сплати митних платежів, виходячи з тимчасової (умовної) оцінки або визначення митної вартості товару має здійснюватися наступними методами (методи 2—6).
Далі розглянемо випадки, коли метод 1 не може бути використаний для визначення митної вартості.
1. Обов'язковою умовою застосування методу 1 є відсутність обмежень у відношенні прав покупця на оцінюваний товар, за винятком:
— обмежень, установлених законодавством України;
— обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані;
— обмежень, що істотно не впливають на ціну товару.
На практиці мають місце угоди, коли покупець обмежений у своїх правах користування, володіння або розпорядження купленим товаром, що, як правило, позначається на ціні товару, зрозуміло, не в бік її збільшення. Наприклад, обов'язковою умовою угоди купівлі-продажу устаткування є те, що покупець не має права його перепродувати (здавати в оренду) третім особам без відповідного дозволу іноземного продавця. У таких випадках метод 1 застосовувати не можна.
Винятком з даної умови, як уже відзначалося, є обмеження, установлені законодавством України. Наприклад, вимоги на одержання спеціального дозволу на використання ввезених товарів, проведення тестування тощо.
Під обмеженнями географічного регіону, у якому товари можуть бути перепродані, маються на увазі територіальні обмеження по реалізації товару, що вводяться іноземним продавцем. Наприклад, продавець має на Україні, умовно розділеної ним на регіони, своїх офіційних представників у кожному з таких регіонів. Представник іноземної фірми має право перепродувати ввезений товар тільки на визначеній йому іноземним продавцем території. Обмеження прав покупця такого роду не можуть бути підставою для відмовлення від застосування методу 1.
Під обмеженнями, що істотно не впливають на ціну товару, можна вказати обмеження, характерні для комерційної практики галузей промисловості (збереження режиму таємності в галузях електронної промисловості з метою недопущення промислового шпигунства), окремих товарів (фрукти, овочі, що знаходяться під впливом сезонних факторів). Визначення ступеня «значимості» впливу обмежень прав покупця на ввезений товар на ціну угоди, а значить, і на можливість використання методу 1 для митної оцінки, у кожному конкретному випадку розглядається митним органом індивідуально.
2. Метод 1 не може бути застосований у випадку, якщо продаж і ціна угоди залежать від дотримання умов, кількісний вплив яких на ціну угоди не може бути враховано.
Як приклади умов такого роду можна вказати наступні ситуації:
— ціна на ввезені товари залежить від надання покупцем продавцеві визначених послуг (іноземний продавець продає українському покупцеві товари на суму 150 тисяч доларів США за умови, що покупець зобов'язується робити йому визначені інформаційні послуги.
— продавець установлює ціну на ввезені товари за умови, що покупець купить також й інші товари у визначених кількостях (іноземний продавець продає телевізори за ціною 300 доларів США за одиницю за умови, що український покупець придбає 5000 автомагнітол за ціною 75 доларів за одиницю).
Необхідно відмітити, що існують умови, які мають загальноприйнятий характер і поширюються на всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, тобто такі, котрі не впливають на можливість застосування методу 1. До подібного роду умов відносяться:
— умови постачання згідно з «Інкотермс» у редакції 1990 p.;
— умови складання угод і здійснення постачань типу «покупка за умови підключення експерта (наявність експертного висновку)» тощо;
— покупка за умови постачання товару до конкретної дати;
— умови типу знижок на кількість товару, на «вірність» даному продавцеві тощо;
— надання покупцем продавцеві технічних розробок або креслень, виготовлених у країні покупця;
— здійснення покупцем за свій рахунок (можливо, навіть за згодою з продавцем) яких-небудь дій, що відносяться до збуту покупцем імпортованих товарів, наприклад, діяльність по рекламі, оплачувана покупцем;
— вимога на проведення тестування або іспиту товарів;
— вимога по забезпеченню конфіденційності інформації і таємності визначених зведень у відношенні ввезених товарів.
Метод 1 не застосовується в тих випадках, коли дані, використані декларантом, при заяві митної вартості не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними. Тобто ціна угоди може бути визнана митним органом, а виходить, митна вартість може бути визначена по методу 1 тільки в тому випадку, якщо всі її складові підтверджені документально. Вимоги вірогідності в даному випадку означають, що, по-перше, митні органи повинні мати можливість перевірки представлених декларантом документів (виходить, вони мають бути в Україні), по-друге, зведення, що утримуються в представлених декларантом документах, не повинні суперечити один одному, в іншому разі метод 1 застосовувати не можна.
3. Метод 1 не може бути застосований також, якщо учасники угоди є взаємозалежними особами.
Під взаємозалежними особами розуміються особи, що задовольняють хоча б одній з наступних ознак:
— один з учасників угоди (фізична особа) або посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;
— учасники угоди є співвласниками підприємства;
— учасники угоди пов'язані трудовими відносинами;
— один з учасників угоди є власником внеску (паю) або власником акцій із правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, що складають не менш 5 % статутного капіталу;
— обоє учасники угоди знаходяться під безпосереднім або непрямим контролем третьої особи;
— учасники угоди спільно контролюють, безпосередньо або побічно, третю особу;
— один з учасників угоди знаходиться під безпосереднім або непрямим контролем іншого учасника угоди;
— учасники угоди або їхні посадові особи є родичами. Зведення про взаємозалежність продавця і покупця, а також про наявність або відсутність впливу цієї залежності на ціну угоди вказуються декларантом.
Однак це не означає, що саме по собі наявність такої взаємозалежності між учасниками угоди автоматично є підставою для відмовлення від застосування для митної оцінки методу 1. Законом установлено, що метод 1 застосовувати можливо, якщо взаємозалежність не вплинула на ціну угоди.
Обов'язок представити митному органові обґрунтовані докази того, що взаємозалежність контрагентів не вплинула на ціну угоди, лягає на декларанта. Митний орган визначає вірогідність і достатність представлених доказів. Як підтвердження даного факту мають бути представлені документи, які доводять, що даний рівень цін характерний і для інших угод, укладених між незалежними особами, і відповідає рівневі цін вільного, конкурентного ринку. В іншому разі метод 1 не можна застосовувати.
Обґрунтовані сумніви в тому, що призначена залежному покупцеві ціна занизька і, отже, підпала під вплив взаємозалежності (навіть якщо декларант намагається доводити зворотне), можуть виникнути, наприклад, у таких випадках:
— рівень встановлених у договорі цін з усією очевидністю свідчить про те, що товар проданий не незалежному покупцеві;
— внаслідок обставин, що супроводжують угоду, з'ясувалось, що калькуляція ціни не відповідає прийнятим у
цій галузі промисловості нормам ведення бухгалтерського обліку;
— різниця між цією ціною і ціною, встановленою для перепродажу товару, завелика;
— відомі ціни на ідентичний або однорідний товар, проданий незалежному покупцеві, що значно відрізняються від цієї ціни.
Використана література: Макогон, Ю.В. Митна справа: Навчальний посібник. / Ю.В. Макогон, А.Б. Яценко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.
Якщо товар ввозиться в рахунок виконання угод, що не передбачають передачу на нього права власності від іноземного власника товару його українському одержувачеві, метод 1 для визначення митної вартості таких товарів не може бути застосований. До такого роду ситуацій можна віднести, зокрема, наступне:
— ввезені товари не є предметом продажу;
— ввіз подарунків, зразків і рекламних предметів, що поставляються безкоштовно;
— товари, ввезені на умовах консигнації для реалізації, що будуть продані після їх ввозу за рахунок постачальника;
— товари, ввезені дочірніми фірмами, філіями, представництвами, структурними підрозділами, що не є самостійними суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності;
— товари, ввезені з метою прокату, оренди або по найманню.
Термін «ціна сплачена» означає: якщо товари повністю оплачені до їхньої митної оцінки, тобто до дати прийняття декларації до митного оформлення, то саме ця величина повинна бути прийнята за основу для оцінки. Якщо до моменту митної оцінки оплата за оцінюваний товар ще не зроблена, то тоді як вихідна базу для визначення митної вартості буде застосовуватися ціна, що підлягає сплаті. Ціна, фактично сплачена або підлягаюча сплаті, означає суму всіх платежів за товар покупця продавцеві або третій особі, але на користь продавця, тобто всіх прямих і непрямих платежів.
У законодавчих документах по митній вартості не встановлюється, в якому виді повинен бути здійснений платіж за ввезений товар. Платежі можуть бути здійснені в будь-якій дозволеній законодавством країни формі. Це можуть бути розрахунки шляхом банківських переведень, застосування акредитивних, вексельних та інших форм розрахунків. При розрахунках учасників угоди можуть зустрічатися так звані непрямі платежі третім особам на користь продавця ввезених товарів. Такі платежі включають оплату покупцем боргів продавця третій стороні.
Відповідно до українського митного законодавства всі розрахунки по митних платежах здійснюються на дату прийняття митної декларації до оформлення (якщо не передбачено інше). Саме на цю дату при визначенні митної вартості виробляється перерахування іноземної валюти, в якій здійснювалися розрахунки по угоді, у валюту України.
З урахуванням того, що в законодавчому визначенні терміна "митна вартість» істотне значення має момент перетинання митного кордону України, наказом ГТСУ № 307 від 09.07.97 р. для цілей визначення митної вартості встановлений момент перетинання митного кордону України для різних видів транспорту. У
тому числі:
для авіаперевезень:
• при експорті — завершення митного оформлення в аеропорту, в якому відбувається навантаження,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в першому аеропорту на території України, в якому виробляється розвантаження або перевантаження товарів, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього аеропорту;
для морських і річкових перевезень:
• при експорті — виробництво або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в першому порту розвантаження або перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього порту;
• для товару, що доставляється поштою: виробництво митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну;
• для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі залізничним і автомобільним):
• при експорті — виробництво або завершення митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару,
• при імпорті — початок або виробництво митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.
У ціну угоди (основу для розрахунку митної вартості по методу 1) включаються визначені компоненти. Необхідно відмітити що визначені законом компоненти підлягають включенню в митну вартість ввезених товарів тільки в тому випадку, якщо вони раніше не були в неї включені. При цьому до ціни, фактично сплаченої або підлягаючій сплаті, при визначенні митної вартості не можна додавати жодні інші компоненти, за винятком установлених законом. Крім того, такі донарахування повинні бути підтверджені документально, тобто додаватися до ціни угоди на основі об'єктивних і підлягаючих кількісній оцінці даних. В іншому випадку митна вартість не може бути визначена за методом 1.
Докладніше зупинимося на змісті кожного з видів установлених законом додаткових донарахувань.
— вартості транспортування;
— витрат по навантаженню, вивантаженню, перевантаженню і перевалці товарів;
— витрат на страхування.
Як уже відзначалося, транспортні витрати підлягають включенню в митну вартість товару, якщо використовуються умови постачання, відповідно з якими обов'язки по транспортуванню до місця ввозу в Україну (повністю або частково) покладаються на покупця, наприклад, EXW, FOB-порт країни експорту або третьої країни (DAF-польсько-білоруська границя тощо). Необхідно звернути увагу, що у випадку доставки товару відповідно до умов постачання, EXW, FAS («Инкотермс-90») в обов'язок покупця входить виконання за власний рахунок митних формальностей країні вивозу, тобто в митну вартість, крім власне витрат на транспортування, у подібному випадку необхідно включати витрати покупця, понесені ним у зв'язку з митним оформленням товару в країні його експорту.
Якщо перевезення здійснюється різними видами транспорту, то враховуються витрати на кожен вид транспортних засобів. У транспортні витрати необхідно також включати надбавки до фрахту, витрати на оформлення товаросупроводжувальних документів, витрати на підтримку під час перевезення товарів відповідної температури, вологості, на вентиляцію (тобто витрат, необхідних для забезпечення їхньої збереженості).
Як документальне підтвердження транспортних витрат, що підлягають включенню в ціну угоди, митному органові мають бути представлені договір на перевезення, рахунки і банківські документи, що підтверджують факт їхньої оплати (якщо вони на момент митного оформлення оплачені).
Якщо товар доставляється власним транспортом покупця або безоплатно, то в митну вартість включається сума витрат на транспортування, розраховане виходячи з тарифів, що діють у період перевезення вантажу відповідним видом транспорту найбільш великих фірм-перевізників, або на підставі даних бухгалтерського обліку покупця (калькуляції витрат на перевезення товару, підписаної керівником підприємства і головним бухгалтером).
Якщо доставка товару здійснюється за рахунок покупця, при перевантаженні товару по шляху з одного транспортного засобу на інший, його вивантаженні по шляху проходження тощо, витрати мають бути включені в митну вартість. У випадку перебування товару на складі (наприклад, при перевантаженні в третій країні із судна на автомобіль товар зберігався на складі 3 дні) витрати за його збереження також необхідно включати в митну вартість.
Витрати на страхування на період транспортування товару підлягають включенню в його митну вартість.
Комісійні і брокерські винагороди, за винятком комісійних по закупівлі товару. У тому випадку, якщо учасники угоди удаються до послуг посередника (агента), необхідно визначити, включати винагороду агента в митну чи вартість ні. Закон установлює, що в митну вартість включаються витрати, що зроблені продавцем для того, щоб знайти покупця, тобто комісійні витрати винагороди за продаж товару. Звичайно такі витрати вже знаходяться в ціні продавця, але якщо вони не ввійшли в цю ціну, то їх необхідно дорахувати на підставі відповідних договорів з посередниками, рахунків і платіжних документів. Комісійні по закупівлі товару в митну вартість не включаються.
Витрати покупця на контейнери, тару й упакування. У митну вартість повинні включатися витрати покупця на тару й упакування в тому випадку, якщо вони раніше не були включені в ціну угоди і якщо відповідно до ТН ВЕД вони розглядаються як єдине ціле з оцінюваними товарами. Наприклад, якщо товар поставляється в упакуванні, що становить єдине ціле з товаром (пиво в скляних пляшках), то товар і упакування класифікуються в одній тарифній позиції (однієї позиції ТН ВЕД). У цьому випадку витрати на упакування включаються в митну вартість оцінюваного товару (пива). Якщо товар поставляється в цистерні, що є поворотною тарою і класифікується по різних з товаром позиціях ТН ВЕД, вартість такої тари, якщо вона не ввійшла в ціну угоди повинна бути врахована за позицією «Витрати на доставку (транспортування)».
Товари і послуги, надані покупцем продавцеві безкоштовно або за зниженими цінами. Даним пунктом установлюються перелік товарів і послуг, вартість яких необхідно включати в митну вартість товару; у нього входять:
— сировина, матеріали, деталі, напівфабрикати та інші комплектуючі, що є складовою частиною оцінюваних товарів;
— інструменти, штампи, форми та інші подібні предмети, використані при виробництві оцінюваних товарів;
— матеріали, витрачені при виробництві оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо і т. ін.);
— інженерна розробка, дослідно-конструкторські роботи, дизайн, художнє оформлення, ескізи і креслення, виконані поза територією України і безпосередньо необхідні для виробництва оцінюваних товарів.
Звичайно ці компоненти варто включати в митну вартість, коли оцінювані товари ввозяться, в рахунок виконання договору підряду на їхнє виготовлення з матеріалу замовника (як продукти переробки), тобто коли замовником (українським покупцем) прямо або побічно були надалі іноземному продавцеві безкоштовно (за зниженою ціною) товари (послуги) з метою використання їх для виробництва і/або продажу на вивіз в Україні оцінюваних товарів, включаючи надання покупцем устаткування в оренду продавцеві. Такого роду товари (послуги) можуть надаватися і побічно. Наприклад, покупець дає вказівку своїй філії, розташованій у третій країні, про постачання комплектуючих виробів продавцеві для виробництва закуповуваних товарів.
Обов'язковою умовою для включення в митну вартість витрат по цій статті є вимога, щоб товари і послуги, що поставляються покупцем іноземному продавцеві, використовувалися останнім при виробництві і продажі в Україні оцінюваних товарів. Проілюструємо це таким прикладом: український покупець тканини в третій країні здобуває бавовну, що поставляється безкоштовно виробникові тканини. При продажу тканини українському покупцеві виробник виставить рахунок, в якому до сплати буде пред'явлена сума без обліку вартості сировини (бавовни), однак при визначенні митної вартості тканини в неї має бути включена вартість бавовни. Як вартість донарахованих компонентів приймається ціна, за якою покупець придбав відповідний товар в особи, не пов'язаної з ним.
Ліцензійні або інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності. Як такі розглядається винагорода, виплачувана покупцем за користування правами на:
— продаж на експорт ввезених товарів, у тому числі торговельних марок, товарних знаків;
— використання або перепродаж ввезених товарів (у тому числі патентів, авторських прав, технології виробництва, що представляє єдине ціле із ввезеними товарами).
Ліцензійні або інші платежі повинні додаватися до ціни угоди тільки в тому випадку, якщо вони:
а) стосуються ввезених товарів;
б) є умовами укладеної між продавцем і покупцем угоди купівлі-продажу.
Щоб стати власником ввезеного товару, покупець, крім власне оплати за товар, повинен заплатити за користування авторською власністю або здійснити ліцензійний платіж, при цьому неважливо, кому цей платіж має бути адресований.
Ліцензійні платежі за право на відтворення товару на території України в митну вартість не включаються.
Частина прямого або непрямого доходу продавця від
будь-яких наступних перепродаж, передачі або використання
оцінюваних товарів на території України. У випадку, якщо договором закупівлі-продажу передбачено, що частина прибутку, яку одержить покупець, буде повернута продавцеві (у будь-якій формі), то суму, що відповідає цій частині прибутку, необхідно включати в митну вартість ввезеного товару.
Якщо до моменту митного оформлення ця частина прибутку невідома, то до її встановлення товар може бути наданий декларантові в користування під забезпечення належних до сплати митних платежів, виходячи з тимчасової (умовної) оцінки або визначення митної вартості товару має здійснюватися наступними методами (методи 2—6).
Далі розглянемо випадки, коли метод 1 не може бути використаний для визначення митної вартості.
1. Обов'язковою умовою застосування методу 1 є відсутність обмежень у відношенні прав покупця на оцінюваний товар, за винятком:
— обмежень, установлених законодавством України;
— обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані;
— обмежень, що істотно не впливають на ціну товару.
На практиці мають місце угоди, коли покупець обмежений у своїх правах користування, володіння або розпорядження купленим товаром, що, як правило, позначається на ціні товару, зрозуміло, не в бік її збільшення. Наприклад, обов'язковою умовою угоди купівлі-продажу устаткування є те, що покупець не має права його перепродувати (здавати в оренду) третім особам без відповідного дозволу іноземного продавця. У таких випадках метод 1 застосовувати не можна.
Винятком з даної умови, як уже відзначалося, є обмеження, установлені законодавством України. Наприклад, вимоги на одержання спеціального дозволу на використання ввезених товарів, проведення тестування тощо.
Під обмеженнями географічного регіону, у якому товари можуть бути перепродані, маються на увазі територіальні обмеження по реалізації товару, що вводяться іноземним продавцем. Наприклад, продавець має на Україні, умовно розділеної ним на регіони, своїх офіційних представників у кожному з таких регіонів. Представник іноземної фірми має право перепродувати ввезений товар тільки на визначеній йому іноземним продавцем території. Обмеження прав покупця такого роду не можуть бути підставою для відмовлення від застосування методу 1.
Під обмеженнями, що істотно не впливають на ціну товару, можна вказати обмеження, характерні для комерційної практики галузей промисловості (збереження режиму таємності в галузях електронної промисловості з метою недопущення промислового шпигунства), окремих товарів (фрукти, овочі, що знаходяться під впливом сезонних факторів). Визначення ступеня «значимості» впливу обмежень прав покупця на ввезений товар на ціну угоди, а значить, і на можливість використання методу 1 для митної оцінки, у кожному конкретному випадку розглядається митним органом індивідуально.
2. Метод 1 не може бути застосований у випадку, якщо продаж і ціна угоди залежать від дотримання умов, кількісний вплив яких на ціну угоди не може бути враховано.
Як приклади умов такого роду можна вказати наступні ситуації:
— ціна на ввезені товари залежить від надання покупцем продавцеві визначених послуг (іноземний продавець продає українському покупцеві товари на суму 150 тисяч доларів США за умови, що покупець зобов'язується робити йому визначені інформаційні послуги.
— продавець установлює ціну на ввезені товари за умови, що покупець купить також й інші товари у визначених кількостях (іноземний продавець продає телевізори за ціною 300 доларів США за одиницю за умови, що український покупець придбає 5000 автомагнітол за ціною 75 доларів за одиницю).
Необхідно відмітити, що існують умови, які мають загальноприйнятий характер і поширюються на всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, тобто такі, котрі не впливають на можливість застосування методу 1. До подібного роду умов відносяться:
— умови постачання згідно з «Інкотермс» у редакції 1990 p.;
— умови складання угод і здійснення постачань типу «покупка за умови підключення експерта (наявність експертного висновку)» тощо;
— покупка за умови постачання товару до конкретної дати;
— умови типу знижок на кількість товару, на «вірність» даному продавцеві тощо;
— надання покупцем продавцеві технічних розробок або креслень, виготовлених у країні покупця;
— здійснення покупцем за свій рахунок (можливо, навіть за згодою з продавцем) яких-небудь дій, що відносяться до збуту покупцем імпортованих товарів, наприклад, діяльність по рекламі, оплачувана покупцем;
— вимога на проведення тестування або іспиту товарів;
— вимога по забезпеченню конфіденційності інформації і таємності визначених зведень у відношенні ввезених товарів.
Метод 1 не застосовується в тих випадках, коли дані, використані декларантом, при заяві митної вартості не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними. Тобто ціна угоди може бути визнана митним органом, а виходить, митна вартість може бути визначена по методу 1 тільки в тому випадку, якщо всі її складові підтверджені документально. Вимоги вірогідності в даному випадку означають, що, по-перше, митні органи повинні мати можливість перевірки представлених декларантом документів (виходить, вони мають бути в Україні), по-друге, зведення, що утримуються в представлених декларантом документах, не повинні суперечити один одному, в іншому разі метод 1 застосовувати не можна.
3. Метод 1 не може бути застосований також, якщо учасники угоди є взаємозалежними особами.
Під взаємозалежними особами розуміються особи, що задовольняють хоча б одній з наступних ознак:
— один з учасників угоди (фізична особа) або посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;
— учасники угоди є співвласниками підприємства;
— учасники угоди пов'язані трудовими відносинами;
— один з учасників угоди є власником внеску (паю) або власником акцій із правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, що складають не менш 5 % статутного капіталу;
— обоє учасники угоди знаходяться під безпосереднім або непрямим контролем третьої особи;
— учасники угоди спільно контролюють, безпосередньо або побічно, третю особу;
— один з учасників угоди знаходиться під безпосереднім або непрямим контролем іншого учасника угоди;
— учасники угоди або їхні посадові особи є родичами. Зведення про взаємозалежність продавця і покупця, а також про наявність або відсутність впливу цієї залежності на ціну угоди вказуються декларантом.
Однак це не означає, що саме по собі наявність такої взаємозалежності між учасниками угоди автоматично є підставою для відмовлення від застосування для митної оцінки методу 1. Законом установлено, що метод 1 застосовувати можливо, якщо взаємозалежність не вплинула на ціну угоди.
Обов'язок представити митному органові обґрунтовані докази того, що взаємозалежність контрагентів не вплинула на ціну угоди, лягає на декларанта. Митний орган визначає вірогідність і достатність представлених доказів. Як підтвердження даного факту мають бути представлені документи, які доводять, що даний рівень цін характерний і для інших угод, укладених між незалежними особами, і відповідає рівневі цін вільного, конкурентного ринку. В іншому разі метод 1 не можна застосовувати.
Обґрунтовані сумніви в тому, що призначена залежному покупцеві ціна занизька і, отже, підпала під вплив взаємозалежності (навіть якщо декларант намагається доводити зворотне), можуть виникнути, наприклад, у таких випадках:
— рівень встановлених у договорі цін з усією очевидністю свідчить про те, що товар проданий не незалежному покупцеві;
— внаслідок обставин, що супроводжують угоду, з'ясувалось, що калькуляція ціни не відповідає прийнятим у
цій галузі промисловості нормам ведення бухгалтерського обліку;
— різниця між цією ціною і ціною, встановленою для перепродажу товару, завелика;
— відомі ціни на ідентичний або однорідний товар, проданий незалежному покупцеві, що значно відрізняються від цієї ціни.
Використана література: Макогон, Ю.В. Митна справа: Навчальний посібник. / Ю.В. Макогон, А.Б. Яценко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.
