Сандровський К.К. Митне право Україні (2000)

Міжнародні договори, будучи основним джерелом сучасного міжнародного митного права, з одного боку, покликані "вловлювати" потреби митної практики, а з іншого - визначати (особливо це стосується універсальних договорів) шляхи подальшого розвитку митної справи, встановлюючи прийнятні для держав міжнародні стандарти в цій галузі.

Універсальними (загальними) багатосторонніми договорами вважаються або кодифікаційні договори, або ті, об'єкт або цілі яких становлять інтерес для міжнародного співтовариства в цілому. У міжнародному митному праві такими є вже згадувані Конвенція Кіото 1973 або Конвенція Найробі 1977 та ін В універсальних міжнародних договорах мають право брати участь всі заінтересовані держави, і будь-які спроби перешкодити реалізації цього права не мають під собою жодних юридичних підстав, оскільки всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства. Про те, що обмеження права на участь в універсальних міжнародних договорах суперечить загальновизнаним принципом суверенної рівності держав, говорилося і в заяві, зробленій від імені Уряду Української РСР при підписання нею Митної конвенції 1972 р., що стосується контейнерів. Україна ратифікувала її в 1976 р.

Крім універсальних в міжнародному митному праві, як і в інших галузях, міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні, але вже обмежені або колом учасників, або предметом регулювання. Інакше кажучи, тут, як і в міжнародному праві в цілому, між народні договори класифікуються за загальним правилом як за кількістю учасників, так і по предмету регулювання.

Крім того, потрібно мати на увазі, що в загальному масиві правових норм, що регулюють митні відносини між державами, крім власне митних конвенцій помітну роль здавна грають торгові договори, договори про торгівлю і мореплаванні і т.п., в яких значна увага приділяється і митним питань.

Серед перших договорів такого роду можна назвати Конвенцію між Росією і вільним містом Любек від 15 червня 1713 р., по якій Росія надавала любекський купцям такий же рівень митного оподаткування, як і англійцям і голландцям, давнім торговим партнерам Россіі2. Інакше кажучи, тут закріплювалося умова найбільшого сприяння.

Відомо, що однією з традиційних галузей застосування принципу найбільшого сприяння якраз і є торгові договори, що підтверджується і практикою наших днів. Україна, зокрема, при ввезенні на свою митну територію товарів та інших предметів, що походять з країн, з якими у неї укладені торгово-економічні угоди про надання режиму найбільшого сприяння, застосовує до них пільгові ставки ввізного мита. Угоди про режим найбільшого сприяння і про надання адекватного йому з точки зору надання пільг національного режиму України має в даний час більш ніж з 50 державами.

Все це свідчить про те, що питання зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків взагалі (а значить, і нерозривно пов'язана з цим митна політика) давно вже переросли у питання міждержавних відносин, багато в чому визначають і рівень внутрішнього розвитку кожної країни. Ще 70 років тому один з фахівців у галузі міжнародної торгівлі писав у цьому зв'язку: "Митні тарифи, торгові договори, повернення мит, протекціонізм і вільна торгівля та багато іншого - все це питання настільки першорядного і широкого значення для господарського життя країни, що жодна проблема внутрішньої торгівлі з ними зрівнятися не може. А договори, що зв'язують країну на тривалий термін, ще посилюють значення цих заходів, значення того чи іншого прийнятого Напрямки як вирішального долю власного землеробства та індустрії ".

У післявоєнний період "економізація" зовнішньої політики і дипломатії стала чітко вираженим і широко поширеним явищем. Як заявив на одній з своїх прес-конференцій колишній президент Франції Ж. Помпіду "наші посли відмовилися від традиційної чашки чаю з печивом (сміх) і починають обговорювати кредити, торгові договори, фінансові позики. До того ж ми починаємо обзаводитися торговими радниками, які починають ... вводити наших промисловців в компетентні місцеві неофіційні або адміністративні круги '".

В цих умовах стає цілком закономірною все зростаюча роль митних заходів та регулюють їх договорів між державами. Неухильно зростає і кількість цих договорів - як двосторонніх, так і багатосторонніх.

Залишається, однак, проблема, пов'язана з явно недостатньою часткою участі Україні в загальних багатосторонніх договорах з митних питань, а звідси і труднощі з реалізацією проголошеної в чинному Митному кодексі України та інших актах національного законодавства Програми його розвитку "в напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими у міжнародній практиці нормами та стандартами ", тобто з чинним міжнародним митним правом.

Перш ніж проаналізувати основні положення найважливіших спільних міжнародних договорів з митних питань, наведемо їх перелік, зберігаючи, по можливості, хронологію їх прийняття:

- За точку відліку можна взяти тут Конвенцію про заснування Міжнародного союзу для публікації митних тарифів (Брюссель, 5 липня 1890 р.) і Протокол про зміни 1949 р. ",

- Конвенція про свободу транзиту (Барселона, 20 квітня 1921 р.);

- Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань (Женева, 1923) ";

- Конвенція про спрощення митних формальностей (Женева, 3 листопада 1923 р.);

- Міжнародна угода про свободу руху та транзиту (Барселона, 25 травня 1925 р.);

- Конвенція про припинення контрабанди алкоголю (Гельсінкі, 1925);

- Конвенція про скасування імпортних та експортних заборон і обмежень і про спрощення митних формальностей (Женева, 1927 р.); "

- Митні аспекти Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) - Женева, 30 жовтня 1947 г.7 Набула чинності з 1 січня 1948 р.;

- Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва (Брюссель, 15 грудня 1950 р.);

- Конвенція про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах (Брюссель, 15. Грудня 1950);

- Конвенція про оцінку товарів у митних цілях (Брюссель, 15 грудня 1950 р.);

- Конвенція про митні пільги для туристів (Нью-Йорк, 4 червня 1954 р.);

- Додатковий протокол до Конвенції про митні пільги для туристів, що стосується ввезення відносяться до туризму осведомітельних матеріалів і документів (Нью-Йорк, 4 червня 1954 р.);

- Митна конвенція про тимчасове ввезення приватних дорожніх перевізних засобів (Нью-Йорк, 4 червня 1954 р.) ";

- Міжнародна угода з імпорту матеріалів, що мають виховне, наукове і культурне значення (Нью-Йорк, 22 листопада 1950 р.);

- Митна конвенція, що стосується контейнерів (Женева, 18 травня 1956 р.);

- Митна конвенція про ввезення комерційних автотранспортних засобів на обмежений термін (Женева, 18 травня 1956 р.);

- Протокол до Конвенції про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах (Брюссель, 1 липня 1955 р.);

- Митна конвенція про тимчасове ввезення пакувального матеріалу і тари (Брюссель, 6 жовтня I960 р.);

- Митна конвенція про тимчасове ввезення устаткування, необхідного для виконання професійних функцій (Брюссель, 8 червня 1961 р.);

- Митна конвенція про полегшення умов ввезення товарів для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, зустрічах чи подібних заходах (Брюссель, 8 червня 1961 р.);

- Митна конвенція про корнет АТА для тимчасового допуску товарів (Конвенція АТА) (Брюссель, 6 грудня 1961 р ");

- Митна конвенція щодо матеріалів життєзабезпечення мореплавців (Брюссель, 1 грудня 1964 р.);

- Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 р.; підписана України 31 грудня 1965 р., ратифікована 28 червня 1972;

- Митна конвенція про тимчасове ввезення наукового устаткування (Брюссель, 11 Червень 1968);

- Митна конвенція про тимчасове ввезення педагогічного матеріалу (Брюссель, 8 Червень 1970);

- Митна конвенція про міжнародне транзит товарів (Конвенція ITI) (Відень, 7 Червень 1971);

- Митна конвенція про контейнери (Женева, 2 грудня 1972 р.); підписана Україною 22 жовтня 1973 р., вступила для неї в силу з 1 березня 1977 р.;

- Міжнародна конвенція про безпечні контейнерах (Женева, 5 грудня 1972 р.); підписана Україною 9 листопада 1973 р., вступила для неї в силу з 6 вересня 1977 р.;

- Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото, 18 травня 1973 р.);

- Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП, Женева, 14 листопада 1975 р.); України прийняла на себе обов'язки з цієї конвенції з 15 липня 1994 р.;

- Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу для запобігання, розслідування та покарання за митні правопорушення (Конвенція Найробі, 9 Червень 1977);

- Угода про застосування ст. VII ГАТТ (Женевський кодекс, 12 квітня 1979 р.);

- Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів (27 травня 1980 р.);

- Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордоні, :: 1982 р.;

- Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (ГС, Брюссель, 14 червня 1983 р.);

- Угода про застосування митних документів в прямому автомобільному сполученні при перевезенні вантажів (17 листопада 1983 р.);

- Протокол про зміни до ст. 18 Конвенції Найробі (Брюссель, 24 червня 1983 р.), дозволяє тепер робити застереження до цієї Конвенції;

- Конвенція ООН із боротьби проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин (Відень, 20 грудня 1988 р.); України підписала Конвенцію 31 січня 1989 р., ратифікувала 18 березня 1991;

- Конвенція про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 р.);

- Заключний акт Уругвайського раунду ГАТТ (Марракеш, 15 квітня 1994 р.), містить, зокрема, Угода про створення Світової Організації Торгівлі (СОТ) з 1 січня 1995 р. після закінчення перехідного періоду ГАТТ / СОТ, угоду про митні тарифи та ін

У наведеному переліку містяться, як правило, назви тільки загальних міжнародних договорів з митних питань і не згадуються поки договори регіонального чи іншого обмеженого за змістом і складом учасників характеру. Але трудність в тому, що нерідко такі регіональні угоди з плином часу, будучи сприйняті за своїм змістом і характером іншими державами, цілком закономірно набувають статус універсальних. Так було, наприклад, до Митної конвенції про міжнародне перевезення товарів із застосуванням книжки МДП від 15 січня 1959 р., яка спочатку була тільки європейською. Зараз це Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП, Женева, 14 листопада 1975 р.), що стала універсальною. У ній з 15 липня 1994 бере участь і Україна.

Як бачимо, подібне розмежування в ряді випадків виглядає досить умовним, і не тільки в справах митних. Скажімо, такі формально регіональні (регіон Європи) документи, як Маастрихтський договір 1992 р. про утворення Євросоюзу або Амстердамська угоду 1997 р. про зміни в договорах, якими були засновані Європейські Співтовариства, і сам Договір про Євросоюз містять положення, які сприймаються часом як сформовані і визнані моделі або стандарти в організації міждержавних відносин, і не тільки в Європі. Або візьмемо такий що має безпосереднє відношення до справ митним документ, як Шенгенська угода про безвізовий для учасників і спрощеному для громадян інших країн порядок перетину кордонів, підписану в 1985 р. Францією, ФРН і країнами Бенілюксу. А в 1998 р. в "Шенгенському клубі", задуманому як простір без прикордонників та митників, об'єднано вже 10 країн як повноправних учасників, до яких незабаром повинні будуть приєднатися (після ратифікації Угоди) ще деякі, в тому числі учасники Північного паспортного союзу (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія). Практично "Шенгенські домовленості" вже інтегровані в Европорядок, крім не беруть участь в них Великобританії та Ірландії.

Нарешті, ще один приклад, коли регіональна угода трансформується по суті до загального міжнародний порядок, якого дотримуються митні служби ряду інших держав. У наведеному вище переліку згадувалася Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордоні (1982 р.). Вона була розроблена Комітетом з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН. Ст. 9 цієї Конвенції містить положення, за яким, як пише К.Г. Борисов, "... договірні сторони беруть на себе зобов'язання по широкого використання як між собою, так і у взаємодії з компетентними органами типових документів (так у тексті. - К. С), відповідних Єдиному формату Організації Об'єднаних Націй. У жовтні 1982 р. Економічної комісією ООН для країн Латинської Америки (ЕКЛА) було прийнято рішення про приєднання ЕКЛА до вищевказаної Конвенції Європейської економічної комісії ООН. В даний час Радою митного співробітництва ведеться робота по виробленні основ Конвенції про встановлення зв'язку між різними існуючими системами митного транзиту. У ній беруть участь Європейська економічна комісія ООН, Комісія Європейських Співтовариств, Рада митного співробітництва, Економічна комісія ООН для країн Латинської Америки та ін ".

Від регіональних угод слід відрізняти партикулярні, що з'являються в тих випадках, коли потрібно враховувати особливості відносин між суб'єктами та відобразити специфіку тих чи інших ситуацій. Так було в недавньому минулому, коли в митних відносинах між країнами соціалістичної системи діяли угоди, часто співпадали по найменуванню з видами митних операцій в країнах ринкової економіки, але що будувалися на принципово іншій соціально-економічній основі (Монополія держави на всі види зовнішньоекономічної діяльності та ін.) Разом з тим ці угоди (і це важливо підкреслити) були відкриті для приєднання всіх інших зацікавлених держав.

В ряду таких угод між соціалістичними країнами було, наприклад, Угода про спрощення та уніфікації митного оформлення ярмаркових і виставкових вантажів (Берлін, 24 червня 1965 р.) і Протокол щодо зміни і додатком зазначеної угоди (Улан-Батор, 13 серпня 1968 Порівняємо з діяла у відносинах між капіталістичними країнами Митної конвенцією про полегшення умов ввезення товарів для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, зустрічах чи подібних заходах, Брюссель, 8 червня 1961 р.).

У той час Союз РСР і більшість інших соціалістичних країн не були членами СТС, під егідою якого розробляються основні міжнародні договори по митних питань. Правда, деякі інші соціалістичні в той час держави (наприклад Угорщина) благополучно поєднували своє членство в СТС з перебуванням в системі соціалістичної співдружності і участю в укладаються в ній договорах. Крім названого угоди 1965 р. по виставковим вантажам діяли такі багатосторонні угоди соціалістичних країн по митних питань:

- Угода про митне оформлення тимчасово ввезених і вивезених автотранспортних засобів (Будапешт, 25 жовтня 1965 р.);

- Угода про митне оформлення міжнародних перевезень, здійснюваних автомобільним вантажним транспортом (Угода АГТ, Прага, 18 листопада 1965 р.);

- Угода про митні пільги для громадян однієї країни, які працюють або навчаються в іншій країні (Софія, 18 квітня 1967 р.);

- Угода про одностороннє митному огляді зовнішньоторговельних вантажів (Берлін, 9 червня 1967);

- Угода про уніфікацію норм в пасажирському сполученні (Прага, 12 квітня 1968 р.);

- Угода про митні пільги для персоналу транспортних засобів, перетинають кордон, та осіб, які виконують службові обов'язки в прикордонних районах (Прага, 12 квітня 1968 р.).

Всі перераховані вище та інші багатосторонні та двосторонні договори між країнами колишнього соціалістичного співтовариства зазвичай грунтувалися на такому базовому документі, як Угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань, підписана в Берліні 5 липня 1962 уповноваженими урядів Народної Республіки Болгарії, Угорської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Монгольської Народної Республіки, Польської Народної Республіки, Соціалістичної Республіки Румунії, Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацької Соціалістичної Республіки.

Справедливості заради слід зазначити, що Угода 1962 р. було не тільки багатосторонньою угодою з митних питань серед соціалістичних держав - історично воно передувало аналогічним за характером і регіональному, і загальному багатосторонньому міжнародним договорам такого роду: Конвенції про взаємодопомогу в митних справах ЄЕС (Рим, 7 вересня 1967 р.) і Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу для запобігання, розслідування та покарання за митні правопорушення (Конвенція Найробі, Найробі, 9 червня 1977 р.).

Відзначимо, що в наш час близьке за змістом угода діє і в рамках СНД - Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 квітня 1994 р..

Про нього, як і про інших прийнятих в рамках СНД угодах з митних питань, мова буде йти окремо, тут же повернімося до загальних багатосторонніх договорів в цікавить нас області, з тим, щоб у відношенні ряду наведених у переліку договорів лише вказати на їх утримання, а по деяким найбільш важливим проаналізувати основні положення, як це вже було зроблено в відношенні першого з них - Конвенції про заснування міжнародного союзу для публікації митних тарифів 1890

Зауважимо, що ряд прийнятих, особливо в 1920 - 1930-і роки, конвенцій містить досить значні застереження та обмеження щодо встановлених ними полегшень умов торгівлі та транзиту товарів. Так, міжнародна конференція в Барселоні, яка прийняла Конвенцію 1921 р. про свободу транзиту, включила в неї обмежувальні положення: при "надзвичайних подіях, що мають значення для безпеки держави, "а також для" життєво важливих інтересів "останнього. Точно так же Митна конференція 1927 р. у Женеві про зведення до мінімуму заборон і обмежень зовнішньої торгівлі послабила значення своїх резолюцій включенням застереження: "як тільки обставини їм (державам - учасницям конференції) це дозволять ". До того ж ці перші багатосторонні договори, визначали умови дрібнооптової міжнародної торгівлі, тільки частково стосувалися митних питань. Зокрема, згадувана Женевська конвенція 1923 про спрощення митних формальностей зводилася в основному до полегшення ввезення зразків і моделей роз'їзними торговими агентами (комівояжерами). При пред'явленні ними так званих "легітимаційні карток", які засвідчували їх повноваження, вони отримували право безмитно ввозити зразки товарів представляються ними фірм зарубіжних країн. Їм було надано також право проводити в країнах-учасницях закупівлі, приймати замовлення без сплати місцевих податків, ввозити з собою зразки і моделі фірмових товарів, вивозити їх у визначені терміни назад за кордон і т.п. Проте "більш широка регламентація матеріального і процесуального митного права (про стягування митних зборів; про безмитне допуск транзитних, консигнаційних та інших вантажів; про організації митниць; про процедуру огляду товарів і виконання різних формальностей; про взаємне сприяння по боротьбі з контрабандою) в порядку багатосторонньої конвенції в загальному успіху не мала. Постанови Женевської конвенція 1923 р. мали лише дуже обмежене значення, і в основному міжнародна практика в цій області складалася в форма відсилань до внутрішнього національному праву ".

З перших багатосторонніх договорів післявоєнного періоду найбільш тісно пов'язане з митними питаннями ГАТТ. Цей основний в галузі міжнародної торгівлі документ, підписаний 23 країнами 30 жовтня 1947 р. у Женеві, і зараз, після його поновлення та внесення змін у 1994 р. (ГАТТ-94), продовжує виконувати роль фактично установчого акта Всесвітньої Торгової Організації, перетвореної з ГАТТ.

В основу ГАТТ, а отже тепер і СОТ, покладено принцип найбільшого сприяння, який у формулюванні ст. I ГАТТ означає наступне: "Держави-члени в їх взаємній торгівлі повинні застосовувати у відношенні один друга митний режим найбільшого сприяння, а саме: всі митні пільги, переваги, привілеї або вилучення, якими користуються в торгівлі з цими країнами небудь треті держави, автоматично поширюються на всі держави - члени Генеральної угоди про тарифи й торгівлю, крім випадків наявності довготривалих митних преференцій і митних союзів. "

Однією з найважливіших сторін діяльності в рамках ГАТТ є послідовне зниження митних тарифів державами-учасниками. З цією метою, як відомо, між ними проводилися серії переговорів протягом усіх років існування ГАТТ, іменовані "раундами". Останній з них, Уругвайський раунд, увінчався домовленістю про значне скорочення імпортних мит, що, як очікується, дозволить збільшити світовий товарообіг. Ст. II ГАТТ якраз і передбачає обов'язок держав-членів домовлятися про зниження мит і передані ними списки тарифних поступок повинні були включатися до Генерального угоду.

Ще одним, мають пряме відношення до митних справах, принципом, близьким за змістом до принципу найбільшого сприяння, є передбачене ст. III ГАТТ надання у відносинах між учасниками Угоди національного режиму в тому, що стосується транзиту товарів, антидемпінгових мит, митних формальностей, правил внутрішньої торгівлі та ін

Під національним режимом в міжнародному праві розуміється таке правове положення, при якому на іноземні юридичні та фізичні особи, а також на іноземні товари поширюються всі ті права і переваги (в митних справах), якими користуються в даній країні місцеві фізичні та юридичні особи та її власні товари.

Не зупиняючись на утриманні інших статей ГАТТ, перерахуємо лише деякі пов'язані з власне митним заходам положення:

- Статті, пов'язані з митно-тарифного регулювання (статті I, II, V, XI, XXVI, XXVIII, XXXVI, XXXVII);

- Митна оцінка (ст. VII);

- Антидемпінгові і компенсаційні мита (статті VI, XVI, XXIII);

- Митні союзи та зони вільної торгівлі (ст. XXIV);

- Митні формальності, збори, вимоги до зовнішньоторговельної документації і ін (Статті VIII, I (с), III);

- Заборони імпорту або експорту (статті XI, XIV, XX, XXI);

- Контингентування імпорту та експорту (статті XI, XII, XIII, XIV).

Уточнимо, що відповідно до ст. XI ГАТТ країни-учасниці зобов'язуються не встановлювати і не підтримувати при ввезенні або вивезенні товарів "обмеження або заборони інші, ніж мита, збори або інші оподаткування ". Але є деякі винятки з цього правила. Так, у ст. XII передбачається, що країни-учасниці будуть мати право обмежувати імпорт, "якщо того вимагає їх зовнішнє фінансове положення і баланс платежів ". Це означає, що економічно менш розвинені країни будуть мати можливість застосовувати заходи протекціоністського характеру для захисту своєї промисловості і торгівлі. При цьому обмеження, що вводяться в Відповідно до ст. XII, не повинні бути дискримінаційними, тобто вони повинні застосовуватися однаково до всіх країн-учасницям, які знаходяться в однакових умовах. У зв'язку з перетворенням ГАТТ до СОТ заслуговує уваги загальний, не відноситься до власне митних справах, питання про членство в цій новій міжнародної організації, що представляє інтерес, зокрема, і в зв'язку з прагненням України стати членом цієї організації.

З прийняттям Угоди про створення Світової Організації Торгівлі все 129 перебували учасниками ГАТТ держав автоматично стали членами СОТ. Правовий основою для цього є положення статей XI і XII Угоди про заснування СОТ, що регулюють питання членства. Відповідно до названого Угоди Договірні Сторони ГАТТ-1947 і Європейські Співтовариства, які беруть Угода та МТС і представили свої переліки поступок щодо товарів (Додаток до ГАТТ-94) та послуг (додаток до ГАТС), з моменту вступу в силу цієї Угоди можуть стати первісними членами Організації. Будь-яке інше держава може приєднатися до СОТ за умови виконання вимоги про приєднання. Угода про СОТ вимагає від кожного учасника "привести свої законодавчі акти та адміністративні процедури у відповідність зі своїми зобов'язаннями, закріпленими у доданих угоди ".

Рішення про приєднання будь-якої держави чи митної території повинні прийматися Конференцією Міністрів, яка є вищим органом СОТ. Конференція Міністрів, що складається з представників всіх держав-членів, збирається раз на 2 роки на чергову сесію і приймає рішення з питань роботи Організації консенсусом, однак якщо його не вдається досягти, рішення може прийматися голосуванням, більшістю голосів у 2/3.

Як бачимо, багатосторонні міжнародні договори, на основі яких була створена і функціонує система ГАТТ / СОТ, становлять значну частину загальної системи норм міжнародного митного права.

Після визначення основних напрямів митної співпраці держав у галузі міжнародної торгівлі в перші післявоєнні роки на порядок дня встали питання гармонізації митних процедур в пасажирському сполученні, пошуку шляхів і засобів лібералізації митного контролю та регламентують його норм митного права З цією метою в травні 1954 р. в Нью-Йорку була скликана Конференція ООН з митних формальностей щодо туристів, яка розглянула, а потім прийняла проекти трьох міжнародних конвенцій. Через 9 років, в 1963 р., в Римі була скликана Конференція ООН з міжнародних подорожей та туризму, на якій були прийняті документи, що визначали порядок проходження митних і прикордонних формальностей щодо туристів і їхнього багажу, а також формальностей, які стосуються автотранспортних засобів, літаків і прогулянкових суден, що використовуються в туристських цілях.

Що стосується конвенцій, прийнятих в 1954 р. в Нью-Йорку, то їх, як зазначалося, три:

- Конвенція про митні пільги для туристів (Нью-Йорк, 4 червня 1954 р.);

- Додатковий протокол до Конвенції про митні пільги для туристів, що стосується ввезення відносяться до туризму осведомітельних матеріалів (Нью-Йорк, 4 Червень 1954 r.);

- Митна конвенція про тимчасове ввезення приватних дорожніх перевізних засобів (Нью-Йорк, 4 червня 1954 р.).

У першій з названих митних конвенції 1954 р. основна міститься в ній поняття "турист" трактується досить широко і охоплює осіб, які прибувають в ту або іншу країну не тільки з традиційної для туризму метою ознайомлення з її пам'ятками, природою, людьми і т.п. В ст. 1 дається таке тлумачення поняття "турист":

- "Слово" турист "означає будь-яку особу, незалежно від раси, статі, мови та релігії, яка вступає на територію будь-якої Договірної Держави, крім того Держави, в якій ця особа звичайно проживає, і залишається там не менше 24 годин і не більше 6 місяців протягом будь-якого дванадцятимісячного періоду з дозволеною метою, крім мети іммігрувати, якось: з метою туризму, розваги, спорту або лікування, або за сімейними обставинам, або для навчання, релігійного паломництва, або з діловими цілями ".

Деякі положення Конвенції 1954 р. "Про митні пільги для туристів" знайшли відображення і в Законі України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. У ньому, зокрема, міститься таке визначення: "Турист (мандрівник) - особа, вчиняє поїздку по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до 6 місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну або місце перебування в обумовлений термін ".

Розробники проекту даної Конвенції пропонують широкий зміст терміна "турист", як би передбачаючи його постійну зміну. Адже в наш час з поняттям "туризм" благополучно уживаються такі його різновиди, як шоп-туризм, секс-туризм і т.п. При настільки розширеному діапазоні терміна слід було б скоріше говорити про "пасажирів", які прямують з різними цілями (крім мети іммігрувати в країну, як справедливо зазначено в Конвенції про митні пільги для туристів) через митний кордон, хоча і цей термін, очевидно, також потребує уточнення. Питання про зміст терміна "пасажир" розглядалося, наприклад, на Другому нараді групи митних експертів соціалістичних країн у березні 1965 р. у Варшаві. Відповідно до запропонованого ними визначення пасажирами є особи, що перетинають державний кордон на підставі паспортів або за заміняє їх документам (посвідченнями особи і т.п.), за винятком працівників транспорту, які прямують через кордон, а також осіб, які перетинають кордон на підставі спеціальних угод між суміжними державами, в яких пропуск через кордон предметів регулюється по-іншому. Але й таке визначення, виведене методом виключення з всієї маси осіб, які прямують через кордон, транспортних і поштових службовців, а також жителів прикордонних зон, які перетинають кордон у спрощеному порядку, навряд Чи повністю задовольняє вимогам (залишаються неясними питання про цілі поїздки, тривалості її тощо) у тих випадках, коли внутрішньодержавне митне право передбачає диференційований порядок пропуску через кордон деяких груп чи окремих предметів, що належать громадянам, перетинають кордон, залежно від їх належності до тієї чи іншої категорії. Наприклад, свого часу в Радянському Союзі, який був учасником даної Конвенції, існувало п'ять категорій пасажирів (радянських і іноземних громадян), що слідували через кордон: а) з діловими цілями, б) по особистих справах, в) з метою туризму; г) для переселення на постійне проживання в СРСР або за кордон; д) транзитом через територію СРСР. Для кожної з цих категорій був свій перелік предметів, що пропускаються або не дозволених до ввезення (Вивезення).

Разом з тим відзначимо головне - багаж і ручна поклажа цих осіб (як би їх не називали: "туристи" або "пасажири"), за змістом Конвенції та митного законодавства більшості держав, пропускаються безмитно, в межах особистої потреби. Норми, що передбачають безмитне пропуск предметів, тимчасово ввозяться в країну туристами, викладені в ст. 3 Конвенції. Зокрема, в п. 2 йдеться про "предметах особистого користування". Під ними Конвенція розуміє "Всяку одяг та інші речі, нові або старі, які можуть бути нормально необхідні туристу особисто, беручи до уваги всі обставини його відвідування, але не включаючи ніякі товари, що ввозяться з торговими цілями ".

Дане визначення предметів особистого користування цілком може бути прийнято в цілях практичних і дослідницьких щодо митного оформлення пасажирів або туристів за змістом Нью-Йоркської конвенції 1954 р. У ст. 3 тієї ж Конвенції визначені кількісні нормативи предметів особистого вжитку туриста, встановлений вартісна межа для безмитного ввезення сувенірів (на загальну суму не більше 50 дол. США), не призначених для торговельних цілей, і не понад 100 дол. для сувенірів, придбаних в країні відвідування, однак при умови, що вони будуть перебувати при самому туриста або ж в супроводжує його багажі і також не призначені для торговельних цілей (ст. 4).

Практично ж питання про віднесення осіб, які прямують через кордон, до тієї чи іншої з точки зору митних властей категорії в значній мірі визначає наперед вже при видачі їм своєю державою закордонних паспортів (або їх замінюють документів), а також видачею в необхідних випадках відповідними державами в'їзних, виїзних або транзитних віз, які дозволяють прикордонним або митним властям судити про характер або мети поїздки, її тривалості та ін

Крім туристів міжнародно-правова регламентація торкнулася і пільгового, спрощеного порядку перетину митного кордону предметами, матеріалами, обладнанням, що належать або призначеними для використання деякими іншими категоріями осіб при тимчасовому ввезенні таких предметів в країну, яка є учасницею відповідної угоди. До переліку таких документів відноситься Міжнародна угода з імпорту матеріалів, що мають виховне, наукове і культурне значення (Нью-Йорк, 22 листопада 1950 р.). Воно розроблено під егідою Організації Об'єднаних Націй з питань освіти науки і культури (ЮНЕСКО) і передбачає, що держави-учасниці на взаємній основі звільняють від сплати митних зборів книги, газети, журнали, документи, а також твори мистецтва, предмети та матеріали, що ввозяться в країну у виховних, наукових або культурних цілях. Там же передбачається звільнення від мит і різних туристських рекламних матеріалів.

До названого Угоди 1950 р. по духу і змісту митних пільг примикає Митна конвенція про тимчасове ввезення педагогічних матеріалів, розроблена під егідою ЮНЕСКО і прийнята в Брюсселі 8 червня 1970 Складається вона з 27 статей і додатки, що містить перелік дозволених до ввезення педагогічних матеріалів.

У преамбулі Конвенції держави-учасниці (а ними згідно зі ст. 17 можуть бути будь-яка держава - член СТС або член ООН або учасник її спеціалізованих установ) відзначають важливий внесок, внесений міжнародним зверненням педагогічних матеріалів у розвиток освіти та професійної підготовки, що, в свою чергу, істотно сприяє економічному та соціальному прогресу. В ст. 1, яка містить визначення застосовуваних у Конвенції термінів, говориться, що термін "педагогічний матеріал" означає будь-який матеріал, використовуваний в цілях освіти і професійної підготовки, що їх ввезення здійснюється під контролем і відповідальністю уповноважених державних і приватних навчальних закладів і центрів професійної підготовки і що ці матеріали будуть використовуватися виключно в некомерційних цілях всередині країни ввезення (ст. 3 Конвенції). Тимчасово допущені на зазначених умовах педагогічні матеріали повинні бути реекспортовані в межах 6 місяців, починаючи з дати ввезення (ст. 6).

У цьому ж ряду - Митна конвенція, що стосується контейнерів, підписана в Женеві 18 травня 1956 У її ст. 2 встановлено, що кожна з Договірних Сторін дозволяє тимчасове ввезення із звільненням від сплати ввізних мит і зборів без будь-яких заборон і обмежень ввезення, із зобов'язанням реекспортірованія і під умовою дотримання інших умов, передбачених у статтях 3 - 6 Конвенції, де йдеться про контейнерах (ст. 1 визначає контейнер "як пристосування для перевезення - клітка, знімна цистерна або всяке інше подібне пристосування, що відрізняється технічними характеристиками, викладеними в п'яти підпунктах тієї ж ст. 1), що ввозяться завантаженими для вивезення їх порожніми або з навантаженням, або ж ввозяться порожніми з тим, щоб експортувати їх навантаженими.

Реекспорт контейнерів, тимчасово ввезених із звільненням від сплати мит та зборів, повинен проводитися протягом 3 місяців з дня їх ввезення. За поважних причин цей строк може бути продовжений митними властями в межах, визначених законодавством, чинним на території, на яку контейнер був тимчасово ввезений (ст. 3). В ст. 4 Конвенції передбачено, що реекспорт серйозно пошкоджених контейнерів при належно встановленому нещасний випадок не потрібно, однак за умови виконання за вказівкою митних властей деяких дій (наприклад, безоплатна передача в казну країни ввезення таких серйозно пошкоджених контейнерів, сплата готівкою належних з контейнерів ввізних мит та ін.) Запасні частини, ввезені для ремонту вже тимчасово ввезеного певного контейнера, допускаються до тимчасового ввезення зі звільненням від сплати ввізних мит і зборів та без будь-яких заборон чи обмежень ввезення. Замінені і не реекспортувати частини обкладаються ввізними митами та зборами за винятком випадків, коли в Відповідно до правил, що діють в країні, до якої вони ввезені, частини ці здаються безоплатно в казну або ж знищуються під офіційним контролем за рахунок зацікавлених осіб (ст. 5). В ст. 6 говориться, що застосовуваний порядок допущення контейнерів і запасних частин до тимчасового ввезення зі звільненням від сплати ввізних мит і зборів визначається правилами, що діють на території кожної Договірної Сторони.

Численні випадки тимчасового ввезення, обумовлені у відповідних конвенціях, перерахованих у наведеному переліку, держави постаралися передбачити у прийнятій ними з метою поступової заміни раніше прийнятих єдиної, кодификационного характеру, Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 26 червня 1990 р.).

Про неї йтиметься в наступному розділі, тут же торкнемося проблеми, що виходить за рамки цієї роботи і заслуговує спеціального дослідження. Це проблема як прямої участі Україною в загальних міжнародних до говорах по митних питань, так і адаптації її митного законодавства до втіленим в цих договорах міжнародним стандартам шляхом непрямого їх прийняття в порядку фактичного застосування в практиці роботи Державної митної служби України. Відомо, що застосування норм міжнародного права, впровадження їх у національне право є не тільки звичайною практикою, але й набуває пріоритетний характер, якщо мова йде про загальновизнаних його нормах, а також про норми міжнародних договорів за участю цієї держави. Так вирішено питання (в частині імплементації міжнародних

договорів) і в Конституції України 1996 р., і в таких ак-тах її законодавства, як Закон про дію міжнародних договорів на території Україна від 10 грудня 1991 р., Закон "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. (ст. 17) взагалі і в Митному кодексі України від 12 грудня 1991 стосовно до митних відносин Україна зокрема.

Але справа в тому, що Конституція України від 28 червня 1996 р. вже не містить, як це зроблено в раніше прийнятих Декларації про державний суверенітет Україна від 16 липня 1990 р. і Законі про дію міжнародних договорів на території Україна від 10 грудня 1991 р., вказівки на загальний принцип примату міжнародного права над внутрішнім правом. У ній йдеться тільки про те, що частиною національного законодавства України стають лише чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Але адже міжнародне право складається не тільки, і навіть не стільки, з міжнародних договорів - його загальновизнані принципи, як відомо, існували здавна в формі міжнародно-правових звичаїв, про що, на жаль, у ст. 9 Конституції України 1996 р. нічого не сказано. Більш того, в редакції ч. 2 тієї ж ст. 9 мова йде скоріше про пріоритет закону (Конституції) України, ніж міжнародного права над правом національним, з чого виходить, наприклад, Конституція Російської Федерації, Конституція Німеччини і деяких інших держав.

Конституції Росії встановлено: "Загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору "(ч. 4 ст. 15). При такій постановці питання органи держави (в цікавить нас випадку - його митна служба) у своїй діяльності можуть керуватися значно більш широким масивом правових норм - і національних, і міжнародних (і конвенційних, і звичайних).

В ст. VI Конституції США, наприклад, говориться: "... Всі договори, які укладені або будуть укладені від імені Сполучених Штатів, є правом країни, і судді в кожному штаті зобов'язані дотримуватися такого права, що б йому не суперечило в Конституції або законах будь-якого штату ".

Для України, будь в її Конституції подібна стаття, це означало б можливість більш широкого "підключення", а потім і поступової ідентифікації її митного законодавства до загальноприйнятих норм міжнародного права в цій галузі. Все це в підсумку дозволило б більш плавно вийти на однаковий з міжнародно визнаним рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, коли митна служба (на відміну від часів монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність) поряд з її обмежувально-охоронними функціями повинна стати також інструментом творення нормальних ринкових відносин в економіці країни.

Але навіть якщо відволіктися від наведених вище теоретичних і навіть гіпотетичних (Щодо змін до Конституції України) положень, то в чисто практичному плані питання про інкорпорацію норм міжнародного права, включення їх у правову систему України ускладнюється ще й тим, що з наведеного вище (Далеко не повного) переліку спільних міжнародних договорів з митних питань таких договорів з її участю і підписаних нею самостійно ще в складі Союзу або вже як незалежної держави, всього лише шість. Правда, ще можливий перехід прав в порядку правонаступництва за договорами.

Ув'язненим ще Союзом РСР в цілому (наприклад, Нью-йоркська конвенція про митні пільги для туристів 1954 р. і д.р.)

Це наступні загальні міжнародні договори:

- Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва від 15 грудня 1950 Україна приєдналася до ній 19 червня 1992 р., в листопаді того ж року вона стала повноправним членом СТС (нині - Всесвітньої Митної Організації);

- Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав (Нью-Йорк, 9 Липень 1965). Підписано України 31 грудня 1965 р., ратифікована нею 28 червня 1972 р., вступила для неї в силу 20 серпня 1972;

- Митна конвенція про контейнери від 2 грудня 1972 Підписано України 22 жовтня 1973 р., вступила для неї в силу з 1 березня 1977 р.;

- Міжнародна конвенція про безпечні контейнерах від 5 грудня 1972 Підписана Україною 9 листопада 1973 р., вступила для неї в силу з 6 вересня 1977 р.;

- Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 р. Україна прийняла на себе обов'язки за цією конвенції з 15 липня 1994 р.;

- Конвенція ООН із боротьби проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин від 20 грудня 1988 р. Україна підписала Конвенцію 31 січня 1989 р. і ратифікувала її 18 березня 1991

Завершуючи короткий огляд діючих спільних міжнародних договорів з митних питань, відзначимо основні положення Конвенції МДП, обов'язковою тепер і для Україна.

Конвенція МДП є відкритий загальний багатосторонній договір, містить 64 статті основного тексту та додатків до нього, прийнятий, як відзначається в преамбулі, з метою сприяння полегшенню міжнародного перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами, а також для спрощення та гармонізації адміністративних, владності прикордонних, формальностей в області між народних перевезень.

За змістом Конвенції термін "операції МДП" означає перевезення вантажу від митниці місця відправлення до митниці місця призначення з дотриманням процедури (так званої процедури МДП), встановленої цією Конвенцією (ст. 1 п. "а").

Конвенція стосується перевезення вантажів, що здійснюється без їхнього проміжного перевантаження, в дорожніх транспортних засобах, составах транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з Договірних Сторін до митниці місця призначення іншої Договірної Сторони або тієї ж Договірної Сторони за умови, що певна частина операції МДП між її початком і кінцем проводиться автомобільним транспортом (ст. 2). Вантажі при цьому звільняються від сплати або депозиту ввізних мит (і вивізних) в проміжних митницях, і оскільки вони перевозяться в запломбованих составах транспортних засобів або запломбованих контейнерах, то, як правило, звільняються від митного огляду в проміжних митницях (статті 4, 5). У виняткових випадках, при наявності підозри в порушеннях, ці митниці можуть виробляти і огляд вантажів.

Конвенція МДП (сам термін є абревіатурою словосполучення "Міжнародні дорожні перевезення ", що відповідає міжнародно-визнаного позначенню TIR) з моменту вступу її в силу скасувала і замінила у відносинах між Договірними Сторонами аналогічну за задумом, але регіональну (Європейську) Конвенцію МДП 1959 р. і стала воістину універсальним, загальносвітовою міжнародним договором, значно поліпшили умови міжнародного перевезення вантажів в частині митного їх оформлення.

Для того щоб бути допущеним до перевезення вантажів в порядку положень Конвенції 1975 р., конструкція і обладнання транспортного засобу або контейнера повинні відповідати умовам, наведеним у додатку 2 до цієї Конвенції, і повинні бути допущені до перевезення у відповідності до процедури, передбаченої в додатку 3 до Конвенції. Видається свідоцтво про допущення, яке повинно відповідати зразком, наведеним у додатку 4 до Конвенції (ст. 12).

Сама процедура перевезення із застосуванням книжки МДП зводиться до наступних основних положенням: зазначені книжки кожна з держав-учасниць надає право видавати (встановивши для цього відомі гарантії та на відомих умовах) деяким об'єднанням. Останні можуть бути визнані в даній країні тільки за умови, що надана їм гарантія покриває також відповідальність, прийняту об'єднаннями на себе в цій країні у зв'язку з операціями, що здійснюються із застосуванням книжок МЛП виданих іноземними об'єднаннями, що входять в міжнародну організацію, до складу якої входить і дане об'єднання (ст. 6). Згідно ст. 8 Конвенції гарант бере на себе зобов'язання сплачувати належні ввізні або вивізні мита і збори, а також будь-які Відсоток за прострочення, які можуть належати відповідно до митними законами і правилами країни, що виявила порушення операції МДП. Операція МДП передбачає, що на транспортних засобах повинні бути прикріплені прямокутні таблички з написом "TIR", що відповідають вимогам, наведеним у додатку 5 до цієї Конвенції: одна табличка поміщається спереду, інша така ж - ззаду дорожнього транспортного засобу або складу транспортних засобів. Ці таблички повинні бути знімними і добре видно (ст. 16). На кожний транспортний засіб або контейнер складається одна книжка МДП, дійсна лише для виконання одного перевезення.

Книжка МДП складається з 4 сторінок обкладинки, невідривного жовтого листа № 1/2 і корінця № 1/2, відривних аркушів № 1 і корінців № 1 білого кольору, відривних аркушів № 2 і корінців № 2 зеленого кольору, а також Протоколу про дорожньо-транспортних пригодах (жовтого кольору). Відривний лист № 1 і корінець № 1 призначені для використання в митницях відправлення і ввезення, а відривний лист № 2 і корінець № 2 - В митницях вивезення і призначення. Книжки МДП, що супроводжують вантаж від митниці відправлення до митниці призначення, складаються зараз з 20 аркушів, на яких

митниці по шляху проходження засвідчують своє оформлення. При цьому співробітники проміжних митниць кожної з Договірних Сторін визнають, як правило, печатки і пломби, накладені митними органами інших держав-учасниць за умови, що вони не пошкоджені

Таким чином, книжка МДП є єдиним митним документом, що застосовуються митними органами країн учасниць в якості визнаного всіма вантажного маніфесту. Що стосується самих дорожніх транспортних засобів наступних з застосуванням процедури МДП і мають таблички з позначенням TIR, то вони в силу цього мають переважне право на першочергове митне оформлення, що саме по собі вже важливо, враховуючи часті "пробки", наприклад, на митних переходах західних кордонів України. Практична користь для перевізників, діють в рамках Конвенції МДП, очевидна.

Відзначимо, що в порядку імплементації прийнятої нею Конвенції МДП 1975 р. Україна актом своєї Державної митної служби від 20 жовтня 1997 р. встановила, що відповідно до Конвенції МДП 1975 р. контейнери можуть бути допущені до перевезення вантажів під митними печатками і пломбами або по типу конструкції (Як правило), або в індивідуальному порядку.

Для отримання свідоцтва про допуск контейнера до перевезення вантажів під митними печатками і пломбами в індивідуальному порядку перевізникам необхідно звернутися до Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, отримати бланк допуску та в установленому порядку оформити його в митниці. В додатку до названого документу Державна митна служба України розіслала начальникам регіональних, Київської спеціалізованої, Центральної спеціалізованої, Бориспільської та Севастопольської митниць зразок бланка допуску, передбачений додатком 7 ч. II Конвенції МДП.

Участь України в подібних конвенціях, службовців мети гармонізації і спрощення митних процедур, дуже обмежене. Процес приєднання до діючих загальним багатосторонніх договорів у цій галузі по ряду причин йде дуже повільно.

В якійсь мірі поступової адаптації митного законодавства України до міжнародно визнаним нормам і стандартам в галузі митної справи сприяє те, що на практиці вона дотримується, без офіційного приєднання, основних, прийнятих в країнах з ринковою економікою, положень, містяться в конвенціях, прийнятих під егідою СТС.

Це стосується, наприклад, Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), що є додатком до Міжнародної конвенції з тією ж назвою, підписаної в 1983 р. У Конвенції Україні поки не бере участь, проте Гармонізовану систему застосовує з 1 січня 1991 р., як і передбачені цієї Конвенції Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), Вантажну митну декларацію (ВМД) та ін Точно так само застосовуються (фактично) передбачені Конвенцією Кіото 1973 р. і особливо Додатками до неї (Рекомендована практика) деякі митні режими, частина з яких (про вільній митній зоні, вільній складі, магазині безмитної торгівлі) ще не врегульована законодавством України, але допускається їх тимчасове застосування. Так йде справа з магазинами безмитної торгівлі - митним режимом, при якому товари знаходяться і реалізуються в порядку роздрібної торгівлі під митним контролем на митній території України (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного сполучення, і в інших зонах митного контролю, визначених Державною митною службою України) без стягнення мита та інших податків (крім митних зборів). З цього приводу Наказом Державної митної служби України від 18 липня 1997 р. № 336 затверджено Тимчасове положення про порядок відкриття, функціонування та контролю за діяльністю магазинів безмитної торгівлі.

В принципі те саме можна сказати і щодо митної вартості. В чинному законодавстві України міститься лише загальне поняття митної вартості (в Законі про Єдиний митний тариф від 5 лютого 1992 р. про це йдеться в ст. 16) і нічого немає про методи її визначення. Тим часом в міжнародному праві з цього питання є спеціальний договір - Угоду про застосування статті VII ГАТТ (Женевський кодекс), прийняте 12 квітня 1979 г,