Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект (1997)
11. Світовий ринок праці
Сутність та сучасна сегментація світового ринку праці
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що складається між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту за умов транснаціоналізації національних економи. Ці відносини виникають у зв'язку з нерівномірністю розміщення капіталу та людського ресурсу у країнах світу та з відмінностями у їхньому відтворенні на національному рівні. За умов поглиблення глобалізаційних процесів у світовому господарстві, котрі проявляються у зростанні взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, національні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що приводить до утворення так званого спільного ринку праці.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію робочої сили й капіталу і, по-друге, через поступове злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, етнічні, культурні та інші перешкоди між ними. Становлення та розвиток міжнародного ринку праці є свідченням того, що нині інтеграційні процеси не лише охоплюють економічну й технологічну сфери, а й дедалі динамічніше втягують у свою орбіту соціальні та трудові відносини, які також набувають глобальних характеристик, Формами прояву глобалізації соціально-трудових відносин є такі:
• посилення соціальної орієнтації світової економіки;
• демократизація трудових відносин;
• інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;
• стандартизація умов життя і праці людей у різних країнах;
• координація, узгодження та зближення соціальної політики держав світу.
Підвищення міжнародної мобільності капіталу, пов'язаної з інтернаціоналізацією економіки, в соціальному плані означає, що капітал пред'являє попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці та ін.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли експорт приватного виробничого капіталу набув значних масштабів через створення в усіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
При цьому капітал, як правило, спрямовувався у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша порівняно з вартістю робочої сили у країні-експортері. Навіть у нових індустріальних країнах заробітна плата промислових робітників у 1980-х роках була у 5—10 разів нижча, ніж у розвинутих країнах Заходу. Що стосується сучасної структури попиту на робочу силу, то вона значно ускладнилася з утвердженням ринкових відносин у світовому господарстві і містить такий необхідний компонент, як попит на іноземних працівників. Тому міжнародна трудова міграція досягла нині глобальних масштабів та найрозвинутіших форм.
Міжнародна трудова міграція обумовлена насамперед економічними факторами:
• по-перше, дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістичного народонаселення, закону нерівномірності економічного розвитку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;
• по-друге, суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяльності та ін.;
• по-третє, циклічним характером глобального економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;
* по-четверте, асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерівномірністю розгортання НТР та структурними кризами. Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена й неекономічними факторами: політичними, військовими, етнічними та ін.
Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. ТНК із часом сформували свій внутрішній (інтернальний) ринок праці, який характеризується перманентними переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. Всього ж, за даними Доповіді ЮНКТАД про прямі іноземні інвестиції, у 2003 р. ТНК забезпечували робочими місцями за кордоном близько 53 млн осіб.
Паралельно з усіма цими процесами посилювалася також диференціація і серед самих країн, унаслідок чого світова економіка набула багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії стоять колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці самі країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинилися країни з традиційною індустріальною економікою, до числа яких належать постсоціалістичні та економічно відсталі країни. З одного боку, їм відведена роль виробників масової стандартизованої продукції, а з іншого — саме ці держави на сьогодні є основними постачальниками дешевої робочої сили.
За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили та попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші та більше пристосовані до вимог наймачів.
У структурі міжнародного ринку праці виокремлюються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників із розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на виключно міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної компетенції. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на диверсифікацію міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.
Другий сегмент міжнародного ринку праці формує робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються до країн постіндустріальної моделі господарства, зокрема у США та країни Європейського Союзу. Хоча на сьогодні офіційної статистики з обліку нелегальної трудової міграції не існує, авторитетні експерти стверджують, що у США щорічно нелегально іммігрує близько 300 тис.
осіб при загальній чисельності нелегалів 4 млн осіб, а у країнах Західної Європи нелегалів (в основному вихідців з Північної Африки та Азії) — більше 5 млн.
Характеризуючи світовий нелегальний ринок праці, слід зазначити його економічну функцію, яка зводиться головним чином до обслуговування побутових потреб домогосподарств та величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від крупних підприємств, по-перше, неспроможні впроваджувати у виробництво працезбережувальні технології; по-друге, не мають змоги переводити виробничі потужності у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК.
На ринку праці можна виокремити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими, професійними, культурними, національними, расовими, статевими та іншими ознаками.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві формується і такий особливий сегмейт світового ринку праці, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо. Постійно зростає попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації та володіють технікою її обробки (фахівці у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки та ін.). Таким чином, поряд із традиційним пошуком ринків збуту нині йде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено «полюють» за інтелектуальними ресурсами, без яких неможливо вижити в жорсткій конкурентній боротьбі.
Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним із вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих працівників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.
У різних країнах світу сформувалися великі групи найманих працівників, котрі кваліфікуються як транснаціональна робоча сила. Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої переказують своїм сім'ям на батьківщину.
Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили у практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо у нові індустріальні держави — Південну Корею, Сінгапур, Бразилію, Нігерію), тим самим знижуючи ціну робочої сили.
Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається розвитком людського ресурсу, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь потужних загальносвітових інтеграційних процесів.
Вплив глобалізації на розвиток ринку праці
Основні тенденції розвитку світового господарства на початку третього тисячоліття, обумовлені поглибленням глобалізаційних процесів, проявляються, з одного боку, у лібералізації міжнародної торгівлі, зростанні відкритості національних фінансових ринків та ринків капіталу, формуванні глобальної регуляторної системи міжнародних економічних відносин тощо, а з іншого — у загостренні проблем та суперечностей у соціально-трудовій сфері. Це зростання безробіття, поглиблення розшарування між багатими і бідними, розмивання традиційних моральних підвалин суспільства, подальша де-солідаризація суспільства та ін.
Протягом 1990-х років та на початку XXI cm. міжнародний ринок праці набув якісно нових рис.
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що складається між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту за умов транснаціоналізації національних економи. Ці відносини виникають у зв'язку з нерівномірністю розміщення капіталу та людського ресурсу у країнах світу та з відмінностями у їхньому відтворенні на національному рівні. За умов поглиблення глобалізаційних процесів у світовому господарстві, котрі проявляються у зростанні взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, національні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що приводить до утворення так званого спільного ринку праці.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію робочої сили й капіталу і, по-друге, через поступове злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, етнічні, культурні та інші перешкоди між ними. Становлення та розвиток міжнародного ринку праці є свідченням того, що нині інтеграційні процеси не лише охоплюють економічну й технологічну сфери, а й дедалі динамічніше втягують у свою орбіту соціальні та трудові відносини, які також набувають глобальних характеристик, Формами прояву глобалізації соціально-трудових відносин є такі:
• посилення соціальної орієнтації світової економіки;
• демократизація трудових відносин;
• інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;
• стандартизація умов життя і праці людей у різних країнах;
• координація, узгодження та зближення соціальної політики держав світу.
Підвищення міжнародної мобільності капіталу, пов'язаної з інтернаціоналізацією економіки, в соціальному плані означає, що капітал пред'являє попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці та ін.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли експорт приватного виробничого капіталу набув значних масштабів через створення в усіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
Міжнародна трудова міграція обумовлена насамперед економічними факторами:
• по-перше, дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістичного народонаселення, закону нерівномірності економічного розвитку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;
• по-друге, суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяльності та ін.;
• по-третє, циклічним характером глобального економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;
* по-четверте, асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерівномірністю розгортання НТР та структурними кризами. Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена й неекономічними факторами: політичними, військовими, етнічними та ін.
Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. ТНК із часом сформували свій внутрішній (інтернальний) ринок праці, який характеризується перманентними переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. Всього ж, за даними Доповіді ЮНКТАД про прямі іноземні інвестиції, у 2003 р. ТНК забезпечували робочими місцями за кордоном близько 53 млн осіб.
Паралельно з усіма цими процесами посилювалася також диференціація і серед самих країн, унаслідок чого світова економіка набула багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії стоять колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці самі країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинилися країни з традиційною індустріальною економікою, до числа яких належать постсоціалістичні та економічно відсталі країни. З одного боку, їм відведена роль виробників масової стандартизованої продукції, а з іншого — саме ці держави на сьогодні є основними постачальниками дешевої робочої сили.
За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили та попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші та більше пристосовані до вимог наймачів.
У структурі міжнародного ринку праці виокремлюються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників із розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на виключно міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної компетенції. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на диверсифікацію міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.
Другий сегмент міжнародного ринку праці формує робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються до країн постіндустріальної моделі господарства, зокрема у США та країни Європейського Союзу. Хоча на сьогодні офіційної статистики з обліку нелегальної трудової міграції не існує, авторитетні експерти стверджують, що у США щорічно нелегально іммігрує близько 300 тис.
осіб при загальній чисельності нелегалів 4 млн осіб, а у країнах Західної Європи нелегалів (в основному вихідців з Північної Африки та Азії) — більше 5 млн.
Характеризуючи світовий нелегальний ринок праці, слід зазначити його економічну функцію, яка зводиться головним чином до обслуговування побутових потреб домогосподарств та величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від крупних підприємств, по-перше, неспроможні впроваджувати у виробництво працезбережувальні технології; по-друге, не мають змоги переводити виробничі потужності у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК.
На ринку праці можна виокремити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими, професійними, культурними, національними, расовими, статевими та іншими ознаками.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві формується і такий особливий сегмейт світового ринку праці, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо. Постійно зростає попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації та володіють технікою її обробки (фахівці у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки та ін.). Таким чином, поряд із традиційним пошуком ринків збуту нині йде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено «полюють» за інтелектуальними ресурсами, без яких неможливо вижити в жорсткій конкурентній боротьбі.
У різних країнах світу сформувалися великі групи найманих працівників, котрі кваліфікуються як транснаціональна робоча сила. Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої переказують своїм сім'ям на батьківщину.
Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили у практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо у нові індустріальні держави — Південну Корею, Сінгапур, Бразилію, Нігерію), тим самим знижуючи ціну робочої сили.
Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається розвитком людського ресурсу, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь потужних загальносвітових інтеграційних процесів.
Вплив глобалізації на розвиток ринку праці
Основні тенденції розвитку світового господарства на початку третього тисячоліття, обумовлені поглибленням глобалізаційних процесів, проявляються, з одного боку, у лібералізації міжнародної торгівлі, зростанні відкритості національних фінансових ринків та ринків капіталу, формуванні глобальної регуляторної системи міжнародних економічних відносин тощо, а з іншого — у загостренні проблем та суперечностей у соціально-трудовій сфері. Це зростання безробіття, поглиблення розшарування між багатими і бідними, розмивання традиційних моральних підвалин суспільства, подальша де-солідаризація суспільства та ін.
Протягом 1990-х років та на початку XXI cm. міжнародний ринок праці набув якісно нових рис.
