Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Технічні бар'єри
Невід'ємною складовою засобів нетарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин є технічні бар'єри, які являють собою спеціальні вимоги щодо товарів. Встановлення подібних технічних бар'єрів, як визначає Угода щодо технічних бар'єрів в торгівлі, підписана в рамках СОТ, здійснюється для гарантування якості імпортованих товарів або для захисту життя чи здоров'я людей, тварин чи рослин, навколишнього середовища, чи для запобігання дій, які вводять в оману. У цій угоді також підкреслюється, що жодна країна не може бути застережена від прийняття подібних технічних заходів на тому рівні, який ця країна вважає відповідним для забезпечення вищеназваних завдань. Технічні бар'єри являють собою комплекс міжнародних, національних та регіональних технічних вимог та стандартів щодо технічної, екологічної безпеки товарів, санітарно-гігієнічних, ветеринарних норм, вимог щодо пакування та маркування товарів, систем та органів сертифікації та контролю за якістю товарів.
Національне законодавство, на жаль, не дає чіткої класифікації поняття технічних бар'єрів як елементів нетарифного регулювання. Але подібні поняття широко вживані в світовій практиці. Угода щодо технічних бар'єрів в торгівлі в Додатку 1 містить тлумачення цих термінів, зокрема в рамках технічних бар'єрів окремо виділяють технічні вимоги та стандарти (санітарні та фітосанітарні вимоги винесено за рамки цієї угоди).
Технічна вимога (Technical regulation) представляє собою документ який встановлює характеристики продукту або визначає зв'язані з ним процеси та виробничі методи, включаючи відповідні адміністративні норми, застосування яких обов'язкове. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів та виробничих методів. Тобто, головними ознаками технічних вимог є їх імперативність, нормативність і забезпечення їх виконання примусовою силою держави. Звідси — подібні технічні вимоги встановлюються компетентними органами державної влади і їх виконання забезпечується відповідними контрольними органами (лабораторіями, сертифікаційними, контрольними та експертними установами).
В якості інструменту нетарифного регулювання технічні обмеження можуть використовуватися в декількох формах. По-перше, це заборони або обмеження щодо імпорту товарів, які є небезпечними або шкідливими щодо навколишнього середовища, в тому числі в процесі їх утилізації. По-друге це, згадувані нами, технічні обмеження щодо "пов'язаних з товаром процесів та виробничих методів", які включають вимоги щодо промислового устаткування, транспортних засобів або інших товарів, що можуть завдавати шкоди навколишньому середовищу в процесі їх експлуатації. І, по-третє, це технічні вимоги щодо відповідної якості товарів які безпосередньо спрямовані на захист прав споживачів. Такі технічні вимоги покликані захищати споживача від можливих ризиків і шкоди при вживання або використанні цих товарів. Вони включають різноманітні технічні правила та стандарти щодо відповідних груп товарів, які регламентують їх споживчі якості та безпеку, наприклад вимоги щодо побутової електроніки, безпеки автотранспортних засобів, якості та незастосування шкідливих для здоров'я компонентів для харчових товарів тощо. До цієї ж групи можна віднести більшість вимог щодо пакування, маркування та етикеток, надання необхідної інформації про товар, у тому числі про можливі ризики його вживання.
Особливості національних технічних вимог та стандартів широко та цілеспрямовано застосовуються державами в якості протекціоністських засобів для створення нетарифних бар'єрів для імпортних товарів. "Подібний захід охоплює біля третини товарів світової торгівлі. Зустрічаються досить специфічні і своєрідні — наприклад, вимоги часткової участі національних виробників у виробництві товару, що імпортується. США зобов'язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг в сфері реклами".
З іншого боку, стандарт (Standard), згідно з Угодою щодо технічних бар'єрів у торгівлі, являє собою документ, який схвалено визнаним (компетентним) органом, що встановлює для звичайного та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики для продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів, застосування яких не є обов'язковим. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів.
Таким чином, стандарт в цьому розумінні не є імперативним, і суб'єктом встановлення подібних стандартів можуть бути як державні так і недержавні та міжнародні організації. Для прикладу можна привести стандарти розроблені Міжнародною організацією стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) і які є загальновизнаними в світі. Значна кількість міжнародних стандартів розроблена на основі відповідних стандартів Європейського Союзу. Головною метою застосування міжнародних стандартів є уніфікація національних та регіональних стандартів та технічних вимог, розробка єдиних вимог щодо технічних характеристик та якості товарів, видання рекомендацій відповідним національним органам. Все це в результаті веде до спрощення митних процедур та видатків на сертифікацію товарів, сприяє зростанню міжнародного товарообміну.
Необхідно зазначити, що на відміну від більшості інших нетарифних засобів регулювання, технічні бар'єри є засобом, який безпосередньо спрямований на захист інтересів споживача. Якщо взяти для прикладу такий засіб як кількісні обмеження, то вони, як ми вже згадували, обмежують доступ певного виду товару на внутрішній ринок, тим самим обмежуючи право споживача вільно обирати необхідний йому товар, а технічні вимоги обмежують доступ на внутрішній ринок лише товарів невідповідної якості або товарів, які можуть спричинити шкоду життю та здоров'ю людей, навколишньому середовищу тощо. Тим самим технічні бар'єри, навпаки, стоять на захисті відповідних прав споживача.
Елементами застосування технічних бар'єрів, як правило, є адміністративні вимоги щодо сертифікації товарів та інших предметів, які ввозяться на митну територію України та проходження ними окрім загального митного контролю певних додаткових видів контролю, як то екологічний, санітарний, ветеринарний і т. ін.
Оскільки технічні бар'єри є дуже чисельними, різними за характером, та стосуються цілого комплексу характеристик товару, то і встановлюються вони багатьма нормативними актами
різних суб'єктів державної влади. Так, наприклад, головною нормативною основою застосування технічних бар'єрів ми можемо вважати частину 1 ст. 18 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", яка встановлює, що "На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України"1. Конкретні технічні параметри та стандарти встановлюються відповідними відомчими актами галузевих міністерств та відомств. Виконання цих умов забезпечується вимогою наявності сертифікату відповідності товару що імпортується. На жаль, згідно з українським законодавством, сертифікати, видані в іноземних країнах, приймаються лише у випадках, коли це передбачається відповідними міжнародно-правовими актами, а на практиці практично в усіх випадках вимагається наявність українського сертифікату, хоча в світовій практиці, наприклад, в рамках тієї ж COT визнаються міжнародні сертифікати ISO.
Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" містить в собі аналогічні вимоги щодо сертифікації та контролю, крім того в ст. 4 цього Закону ставляться інші вимоги, згідно з якими пропуск товарів відповідних груп Товарної номенклатури ЗЕД на митну територію України дозволяється лише за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а по віднесених до підакцизних товарів — відомості зазначаються згідно із законами України. Зазначені відомості мають бути виконані українською мовою, за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, що можуть виконуватися іноземними мовами.
Подібні заходи, як зазначається в Законі Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції, спрямовані на захист вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції. Але ч. 3 ст. 18 Закону про зовнішньоекономічну діяльність прямо передбачає, що Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватись з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності. Звісно, подібна постановка питання відповідає вимогам ГАТТ/COT, але необхідно розуміти, що більшість країн застосовує подібні бар'єри. Це зайвий раз вказує на певну ейфорію, якою перейнявся наш законодавець, приймаючі цей, та і не тільки цей закон на початку 90-х з приводу застосування принципів вільної торгівлі та вільної конкуренції на міжнародному ринку. Як виявилося насправді, Україну з її товарами ніхто на заході не чекав, і українські товари відразу стали мішенню нетарифних обмежень, антидемпінгових та антисубсидиційних заходів. Причому, умови для застосування подібних заходів створювалися саме урядами відповідних країн, які ставили українські товари у несприятливі умови. Для прикладу можна навести відмови урядів західних країн у наданні Україні статусу країни з перехідною економікою, що обумовлювало несправедливі і первісно негативні для українських товаровиробників процедури та результати антидемпінгових та антисубсидиційних розслідувань.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Національне законодавство, на жаль, не дає чіткої класифікації поняття технічних бар'єрів як елементів нетарифного регулювання. Але подібні поняття широко вживані в світовій практиці. Угода щодо технічних бар'єрів в торгівлі в Додатку 1 містить тлумачення цих термінів, зокрема в рамках технічних бар'єрів окремо виділяють технічні вимоги та стандарти (санітарні та фітосанітарні вимоги винесено за рамки цієї угоди).
Технічна вимога (Technical regulation) представляє собою документ який встановлює характеристики продукту або визначає зв'язані з ним процеси та виробничі методи, включаючи відповідні адміністративні норми, застосування яких обов'язкове. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів та виробничих методів. Тобто, головними ознаками технічних вимог є їх імперативність, нормативність і забезпечення їх виконання примусовою силою держави. Звідси — подібні технічні вимоги встановлюються компетентними органами державної влади і їх виконання забезпечується відповідними контрольними органами (лабораторіями, сертифікаційними, контрольними та експертними установами).
В якості інструменту нетарифного регулювання технічні обмеження можуть використовуватися в декількох формах. По-перше, це заборони або обмеження щодо імпорту товарів, які є небезпечними або шкідливими щодо навколишнього середовища, в тому числі в процесі їх утилізації. По-друге це, згадувані нами, технічні обмеження щодо "пов'язаних з товаром процесів та виробничих методів", які включають вимоги щодо промислового устаткування, транспортних засобів або інших товарів, що можуть завдавати шкоди навколишньому середовищу в процесі їх експлуатації. І, по-третє, це технічні вимоги щодо відповідної якості товарів які безпосередньо спрямовані на захист прав споживачів. Такі технічні вимоги покликані захищати споживача від можливих ризиків і шкоди при вживання або використанні цих товарів. Вони включають різноманітні технічні правила та стандарти щодо відповідних груп товарів, які регламентують їх споживчі якості та безпеку, наприклад вимоги щодо побутової електроніки, безпеки автотранспортних засобів, якості та незастосування шкідливих для здоров'я компонентів для харчових товарів тощо. До цієї ж групи можна віднести більшість вимог щодо пакування, маркування та етикеток, надання необхідної інформації про товар, у тому числі про можливі ризики його вживання.
Особливості національних технічних вимог та стандартів широко та цілеспрямовано застосовуються державами в якості протекціоністських засобів для створення нетарифних бар'єрів для імпортних товарів. "Подібний захід охоплює біля третини товарів світової торгівлі. Зустрічаються досить специфічні і своєрідні — наприклад, вимоги часткової участі національних виробників у виробництві товару, що імпортується. США зобов'язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг в сфері реклами".
З іншого боку, стандарт (Standard), згідно з Угодою щодо технічних бар'єрів у торгівлі, являє собою документ, який схвалено визнаним (компетентним) органом, що встановлює для звичайного та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики для продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів, застосування яких не є обов'язковим. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів.
Таким чином, стандарт в цьому розумінні не є імперативним, і суб'єктом встановлення подібних стандартів можуть бути як державні так і недержавні та міжнародні організації. Для прикладу можна привести стандарти розроблені Міжнародною організацією стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) і які є загальновизнаними в світі. Значна кількість міжнародних стандартів розроблена на основі відповідних стандартів Європейського Союзу. Головною метою застосування міжнародних стандартів є уніфікація національних та регіональних стандартів та технічних вимог, розробка єдиних вимог щодо технічних характеристик та якості товарів, видання рекомендацій відповідним національним органам. Все це в результаті веде до спрощення митних процедур та видатків на сертифікацію товарів, сприяє зростанню міжнародного товарообміну.
Необхідно зазначити, що на відміну від більшості інших нетарифних засобів регулювання, технічні бар'єри є засобом, який безпосередньо спрямований на захист інтересів споживача. Якщо взяти для прикладу такий засіб як кількісні обмеження, то вони, як ми вже згадували, обмежують доступ певного виду товару на внутрішній ринок, тим самим обмежуючи право споживача вільно обирати необхідний йому товар, а технічні вимоги обмежують доступ на внутрішній ринок лише товарів невідповідної якості або товарів, які можуть спричинити шкоду життю та здоров'ю людей, навколишньому середовищу тощо. Тим самим технічні бар'єри, навпаки, стоять на захисті відповідних прав споживача.
Елементами застосування технічних бар'єрів, як правило, є адміністративні вимоги щодо сертифікації товарів та інших предметів, які ввозяться на митну територію України та проходження ними окрім загального митного контролю певних додаткових видів контролю, як то екологічний, санітарний, ветеринарний і т. ін.
Оскільки технічні бар'єри є дуже чисельними, різними за характером, та стосуються цілого комплексу характеристик товару, то і встановлюються вони багатьма нормативними актами
Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" містить в собі аналогічні вимоги щодо сертифікації та контролю, крім того в ст. 4 цього Закону ставляться інші вимоги, згідно з якими пропуск товарів відповідних груп Товарної номенклатури ЗЕД на митну територію України дозволяється лише за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а по віднесених до підакцизних товарів — відомості зазначаються згідно із законами України. Зазначені відомості мають бути виконані українською мовою, за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, що можуть виконуватися іноземними мовами.
Подібні заходи, як зазначається в Законі Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції, спрямовані на захист вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції. Але ч. 3 ст. 18 Закону про зовнішньоекономічну діяльність прямо передбачає, що Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватись з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності. Звісно, подібна постановка питання відповідає вимогам ГАТТ/COT, але необхідно розуміти, що більшість країн застосовує подібні бар'єри. Це зайвий раз вказує на певну ейфорію, якою перейнявся наш законодавець, приймаючі цей, та і не тільки цей закон на початку 90-х з приводу застосування принципів вільної торгівлі та вільної конкуренції на міжнародному ринку. Як виявилося насправді, Україну з її товарами ніхто на заході не чекав, і українські товари відразу стали мішенню нетарифних обмежень, антидемпінгових та антисубсидиційних заходів. Причому, умови для застосування подібних заходів створювалися саме урядами відповідних країн, які ставили українські товари у несприятливі умови. Для прикладу можна навести відмови урядів західних країн у наданні Україні статусу країни з перехідною економікою, що обумовлювало несправедливі і первісно негативні для українських товаровиробників процедури та результати антидемпінгових та антисубсидиційних розслідувань.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
